chrome firefox opera safari iexplorer

Велика постать Михайла Брайчевського

06 вересня 2021 о 13:28

«У другій половині ХХ століття Михайло Брайчевський став символом не тільки всього найліпшого, що було в українській історичній думці, але й живим утіленням таких напівзабутих „старорежимних“ понять, як честь, совість і бездоганна порядність», – написав філософ, історик Юрій Павленко.

Михайло Брайчевський дивом уник трагічної долі Василя Стуса та Івана Світличного. Натомість упродовж десятиліть учений був викреслений з офіційної науки і став безробітним. Його запрошували до Гарвардського університету (США), але на еміграцію він не спокусився. Він був легендарною постаттю, представником старої київської духовної еліти, послідовником і продовжувачем високої культурної традиції Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського і Миколи Василенка, Сергія Єфремова і Агатангела Кримського, Олександра Олеся і Миколи Зерова.

Видатний український історик і археолог Михайло Брайчевський народився 6 вересня 1924 року. Корінний киянин. З відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету, працював в Інституті археології Академії наук СРСР. Він був одним із засновників Товариства охорони пам’яток історії та культури України; його енергією було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам’яток історії та архітектури України. Брайчевський першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів. Учений відомий також і як поет та живописець.

Брайчевський — автор понад 500 друкованих праць, 10 монографій, зокрема, “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження християнства на Русі” (1988).

1960-го була “завалена” докторська дисертація “Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів”), в якій Михайло Брайчевський обстоював виникнення державності у східних слов’ян ще в антський період, що повністю перекреслювало основні постулати норманської теорії (здобув докторську ступінь лише в 1989-му). 

За працю “Приєднання чи возз’єднання” (1966), де рішуче розкритикував “Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією” та підпис під листом української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій (“Лист 139-и”) був звільнений з роботи. Його праці не друкували, Брайчевського не допускали на конференції і забороняли посилатися на його твори. 

У статті “Приєднання чи возз’єднання” йдеться про те, як змінювався погляд радянської історіографії на Переяславську угоду 1654 року. Спочатку, до 30-х років, домінувала думка про те, що тоді об’єдналися одні феодали з іншими, задля закабалення українського народу. Але з 1937 року з’являється нова версія (сталінська) – російський царат «врятував» українців від зазіхань шляхетської Польщі. Мовляв, це все одно було меншим злом. А вже з 1947 року була запроваджена сумнозвісна теорія «російського старшого брата». Як іронічно зауважив Михайло Брайчевський, «Україна нібито стає ґудзиком на російському віцмундирі».

 На противагу норманістам, вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі і засновником Давньоруської держави. 

Переконаний захисник української мови. Звинувачував Москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, русифікації. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома “братніми народами”: “Але хто б міг розтлумачити мені, чому Україна, скажімо має об’єднатися з Узбекистаном, або Киргизією і не об’єднуватися з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та іншими Європейськими народами, з якими її зв’язують до порівняння тісніші та органічніші зв’язки – історичні, культурні, світоглядні, конфесійні і т.д.”.  І вже в новітній час, за часів незалежності, одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» 2000 року).

Обкладинка книги Михайла Брайчевського “Походження Русі” (1968). Джерело: www.ex.ua.

Також звертав увагу на той факт, що “російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати “благотворний вплив” на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої”. Наслідком тривалої русифікації стало те, “що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю”.

Помер 23 жовтня 2001-го в Києві.

Більше дізнатися про Брайчевського, а також познайомитися з його поетичною творчістю можна тут: http://prostir.museum/ua/post/27660. Більше про його науковий доробок тут: https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2010-22-2/svit-2010-22-2-37-kuharchuk.pdf

За інформацією Українського інституту національної пам'яті, Укрінформу

18 вересня

Інші дати
Народилася Алла Горська
(1929, м. Ялта - 1970) - українська художниця та громадський діяч. Автор картин "Автопортрет з сином", "Портрет батька", "Абетка", "Біля річки", "Портрет В. Симоненка".
Ми топчемо і ворогів, і друзів, О бідні йорики, всі на один копил. На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил... (В. Симоненко)
Розгорнути