Видатна українська художниця Марія Примаченко майже все життя прожила в селі у той час, як її картини підкорювали світ – Париж, Варшаву, Софію, Монреаль, Прагу і навіть Пекін. Нею захоплювалися Пікассо і Шагал. 18 серпня — день пам'яті художниці, яка завершила земле життя у 1997-ому. Воно продовжилося у її дивовижних роботах. Видання zaxid.net розповіло, чому на перший погляд наївні картини Марії Примаченко справді дуже круті.

Коли народилась Марія Примаченко – ми не знаємо. Ніхто не знає. За одними джерелами, 31 грудня 1908 року, за другими – 1 або 2 січня 1909-ого, за третіми – 12 або 13 січня. Найчастіше як дату народження художниці вказують 12 січня. Отже, ми пристанемо до думки загалу і тепер напишемо ствердно – Марія Примаченко народилась 12 січня 1909 року. Хоча… Навколо прізвища теж багато суперечок – Примаченко або Приймаченко. Ми вживаємо Примаченко, бо всі свої роботи вона підписувала саме так. Тож даруйте мистецтвознавчі кола, які боронять теорію «прізвище-приймаченко-від-слова-приймак». Щодо місця, де вона виросла, на щастя, все просто – село Болотня на Київщині. Мисткиня безліч разів мала змогу звідти поїхати назавжди, але «назавжди» так і не сталось.

У дитинстві Марію спіткала хвороба, яка давала знати про себе все життя – поліомієліт. Це інфекційне захворювання, яке вражає нервову систему та призводить до паралічу. У художниці були вражені ноги, тож вона пересувалась на милицях. Згодом вона перенесла три операції, під час яких ламали кістку на нозі, і одягла протез. Так їздити до різних міст, аби бути присутньою на численних власних виставках, було значно комфортніше.

Все почалося із синьої глини

Творчість у родині Примаченків була в пошані. Батько був теслею, мати – найкращою майстринею з вишивки на селі, а бабуся створювала віртуозні орнаменти на писанках. Марія ж розпочала свій шлях у мистецький світ з глини.

«Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всілякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей (глину). Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату», – розповідала художниця.

Сусіди теж захотіли собі таку красу. Мисткиня не відмовилась від пропозиції і розфарбовувала кілька домівок. Подейкують, що першою оплатою її художньої роботи було порося.

Далі – рушники. Примаченко серйозно захопилась вишивкою у 20-30-х роках. Навіть школу для народних майстрів відвідувала. Її помітила інша мисткиня зі столиці Тетяна Флору. Вона й спонукала Примаченко розвивати свій талант. Так почалися експерименти з виробами з глини та фарбами.

Наївне мистецтво

Марія Примаченко створювала казкові світи у напрямку наївного мистецтва, або примітивізму.

***

Що таке «наївне мистецтво»? Це стиль спрощених форм, «чистих» кольорів, порушеної перспективи і свіжого погляду. Часто сюжети картин зав’язані на фольклорі, а зовнішньо нагадують дитячі малюнки. Та у цьому стилі малювали не лише художники-самоучки, а й митці з академічною освітою, які зумисно хотіли скоротити кількість художніх засобів з певною метою.

Центром творчості Примаченко були фантастичні звірі, квіти та сюжети із життя селян. Цей світ дуже простий. Але простий не означає бідний. Художниця ходить довкола образів добра та зла (не всі її звірі – добряки), створює серію картин про Чорнобиль і навіть звертається до американського президента Рейгана з проханням про мир.

Уява мисткині пульсує чудернацькими образами та яскравими кольорами, які задають ритм картин та створюють їхній настрій – помаранчево-рожеве «щось» нагадує тигра, уквітчаний верблюд «несе» на собі риб, дивна істота із зеленим чепчиком має змію замість язика. Це все про один погляд однієї людини. І він унікальний.

Творчість Примаченко – це про магічний тип мислення, коли поєднуються судини індивідуальної самосвідомості та колективного безсвідомого. І мова не лише про міфологічні образи, а й про вербальний супровід до картин. Спочатку вона давала їм прості імена, на кшталт «Чорний звір» або «Червона мавпа». Та згодом стала вигадувати підписи-приказки: «Хитра лисиця ведмедику каже: „Їж кукурудзу — поправишся“ — а собі курочку несе та медок п’є; в ній сила є»; «Сорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — «На печі». — «Що ж нам пити?» — «Горілочку, бо приїхали по дівочку»; «Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі».

Талант, який матеріалізовувався за допомогою ватмана, гуаші та пензлика з котячої шерсті, розсмакували як в Україні, так і у світі. У 1936 році Примаченко прогриміла на республіканській виставці народного мистецтва в Києві. Далі були Москва та Санкт-Петербург. А 1937 року 10 робіт художниці стали частиною міжнародної виставки в Парижі. Ходять чутки, начебто тоді картини української художниці помітив Пабло Пікассо і назвав їх прекрасними роботами геніальної жінки. Проте документальних підтверджень цього вислову немає.

Подейкують, що й іменитий Марк Шагал надихався творчістю Примаченко. А в гості до мисткині навідувались українські поети Павло Тичина, Микола Бажан, режисер Сергій Параджанов.

Картини художниці також побували на виставках у Канаді, Японії, Китаї, Польщі, Чехії, Болгарії, Фінлядії та США.

Цікаві факти про Марію Примаченко:

1. Кажуть, за життя українська художниця своїх картин не продавала – лише дарувала. А заробляла тим, що шила сорочки.
2. Після смерті свого чоловіка на початку Другої світової війни Примаченко майже 20 років не брала до рук пензлик.
3. У художниці купа нагород – «паризька медаль», яка загубилась під час транспортування в Україну; вона стала лауреаткою Премії ім. Шевченка (1966); потім заслуженою діячкою мистецтв України (1970) і народною художницею України (1988); у 1994 році її нагородили Почесною відзнакою Президента України.
4. Про мисткиню зняли фільми – «Діалоги з народними майстрами Марією та Федором Примаченками» (режисер — Володимир Савєльєв) та «Сотвори своє сонце» (сценарист — Григорій Мєстєчкін).
5. Зображення Примаченко у 2008 році з’явилось на серії пам’ятних срібних монет «Видатні особистості України».
6. На честь Марії Примаченко назвали зірку № 14624, розташовану між Марсом та Юпітером.
7. 2009 рік, за рішенням ЮНЕСКО, став роком Марії Примаченко. Тоді б художниці було 100 років.
8. У 2006 році будинок, де жив син митскині Федір разом з родиною, пограбували – винесли до сотні картин Марії Примаченко. Страхова вартість кожної з них становила щонайменше 10 тисяч доларів.
9. За життя Примаченко написала до тисячі картин. Близько 650 робіт зберігають у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві.

Померла Марія Примаченко 18 серпня 1997 року. Проте через свою творчість художниця продовжується в ХХІ столітті.

Так, до Дня Незалежності у 2018 році інсталяціями, які є копією її робіт, прикрасили два торговельні центри в Києві.

Щоправда, не обходиться й без скандалів. Образи з картин Примаченко часто використовують дизайнери одягу з порушенням авторських прав. А у 2013 році розгорівся цілий міжнародний скандал за участі фінського бренду Marimekko, який займається виготовленням предметів інтер’єру, та авіакомпанії Finnair. Перший скопіював зображення лісу з картини «Щур в дорозі», а Finnair наніс його на свої літаки. Ба більше– малюнок було заявлено як оригінальний.

Коли справа дійшла до суду, дизайнерка Marimekko визнала, що це плагіат і попросила вибачення. А з літаків зняли малюнки псевдо-Примаченко.