Що потрібно, щоб українські діти стали більше читати рідною мовою? Про це дискутували у п’ятницю в Києві письменники та видавці. Казкарі стверджують: привчати дитину до книги – одне із завдань культурної політики держави. Видавці погоджуються і нарікають, що український продукт не витримує конкуренції з іноземним. Критики тим часом додають, що перекладна література та періодика є морально ближчою сучасним дітям. Проблема, однак, полягає у тому, що вона не відтворює реалій, у яких живуть маленькі читачі.
Українська казкарка Зірка Мензатюк каже: дитяче читання є проблемою в усьому світі. «Дитячим письменникам нема чого скаржитися. Сьогодні ми можемо писати, що хочемо – і нас видадуть. Але якщо дитина в принципі вважає, що читати – це непрестижно, то письменник тут нічого не зробить», – вважає письменниця.
Зірка Мензатюк розповідає, що в інших країнах діють кампанії, спрямовані на популяризацію читання. Наприклад, у Польщі транслюють телевізійні ролики, де відомі люди читають своїм дітям книжки. Окрім цього, каже письменниця, за кордоном дитяча література суттєво дешевша, ніж доросла.
Вадим Дорошенко, видавець п’яти дитячих журналів, каже, що народні казки сьогодні так само популярні, як і сучасні. Яскравий приклад – українська класична казка «Котигорошко», що нещодавно вийшла в інтерактивній версії для планшетів. До речі, поява новітніх носіїв – одна з причин того, що наклади традиційних дитячих книг та журналів падають. Але справа не лише у цьому, розповідає Вадим Дорошенко.
«В Україну завозять дуже багато журналів неукраїнського виробництва. Їх навіть не перекладають українською. У цих виробників дуже добре розроблена стратегія маркетингу. Російська мова дає вихід одразу на декілька країн СНД. Таким чином їхній продукт здешевлюється настільки, що український, у свою чергу, перестає бути конкурентоспроможним», – каже видавець.
Регіональні бібліотеки не можуть дозволити собі дитячі видання
Тим часом літературний критик, засновниця премії для дитячих письменників «Великий Їжак», Маріанна Кіяновська говорить про ще одну причину. Більшість невеликих населених пунктів в Україні не мають навіть доступу до інтернету, а бібліотеки не отримають поповнень роками.
«У зв’язку з політикою нашої держави, практично зупинилася передплата дитячих журналів. Дуже багато бібліотек змушені шукати підтримки меценатів для того, щоб оформити елементарну передплату на кілька видань, і дитяча періодика до їхнього числа не входить», – зауважує критик.
Що ж до переважання іноземної продукції, то Маріанна Кіяновська каже: у цій ситуації є більше переваг, аніж недоліків. Перш за все, тому, що за рахунок цієї літератури відбувається модернізація дитячої книги на українському ринку. Адже сучасні українські журнали та підручники часто не відтворюють реального побуту дітей. Наприклад, того, як змінилася дитяча комунікація – ті ж смс-повідомлення або комп’ютерні ігри, каже Маріанна Кіяновська.
Утім, критик наголошує, що діти, а особливо підлітки, читаючи, моделюють уявлення про світ. А реалії, про які йдеться у перекладній літературі, не зовсім відповідають українським. Адже, скажімо, у Європі стосунки в сім’ї відрізняютьтся від наших, каже Маріанна Кіяновська. Разом з тим, якісної урбаністичної підліткової прози в Україні поки що бракує.