chrome firefox opera safari iexplorer

Музейна рада рекомендує для картин Альтомонте збудувати окреме приміщення

04 липня 2012 о 15:10
gazeta.ua

Третього липня у львівському палаці Потоцьких відбулося засідання експертної Музейної ради, створеної при Мінікультури України. Музейники та реставратори мали пояснити, що слід робити з картинами Альтомонте і чому.

Натомість був балаган, а під кінець виявилося, що значущість заходу менш однозначна, ніж його шкідливість.

Попри те, що і в складі ради були поважні люди, та і організовувала все не менш поважна установа – Міністерство культури, як-не-як, – назвати проведення виїзного засідання належним просто неможливо. Адже якщо люди не можуть бути пунктуальними та послідовними, то як вони можуть дбати про культурну спадщину?

Так, Мінкультури поширило інформацію, що Музейну раду очолить сам міністр Михало Кулиняк, що обов’язкова акредитація журналістів та їх прибуття завчасу на засідання. Що відбудеться воно у Львівській галереї мистецтв за адресою вул. Стефаника, 3. А також було сформульовано чіткий порядок денний:

  • обговорення кандидатури на посаду директора Львівської національної галереї мистецтв;
  • результати роботи українсько-польської комісії з питань, пов’язаних з двома батальними полотнами Мартіно Альтомонте «Битва під Парканами» та «Битва під Віднем».

Але організатори спізнилися на дві години, місце проведення заходу без попередження перенесли з вул. Стефаника, 3 на вул. Коперніка, 15, а коли таки приїхали (попередньо оглядали картини Альтомонте у Олеському та Золочівському замках, а також побували у Жовкві), то виглядало на те, що узагалі не були готові спілкуватися зі ЗМІ.

Перше питання у порядку денному (про нового директора Львівської галереї мистецтв) узагалі не обговорювали, стосовно другого плутались у свідченнях і навперебій розповідали, про що міг думати покійний Борис Возницький.

Коли журналісти запитали голову Музейної ради, гендиректора національного музею Шептицького Ігоря Когана, які результати розгляду кандидатур на посаду очільника галереї, він зазначив, що про це ще не йшлося і така пропозиція до обговорення ніби висувалася два тижні тому.

Не менш дивно поводив себе представник Мінкультури, керівник департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України Андрій Вінграновський, який приїхав замість Кулиняка. Нібито мав би заміняти міністра, але на запитання журналістів, які стосувалися позиції міністерства, відповів, що він узагалі просто спостерігає. Прикметним є такий діалог:

ЗМІ: Які кандидатури на посаду директора Львівської галереї мистецтв розглядає міністерство культури?

Вінграновський: Про нового директора – питання до міністра.

ЗМІ: Але ви ж для чогось сюди приїхали, ви ж представляєте Міністерство культури.

Вінграновський: Я не представляю, я тут на роботі».

Що для міністерського чиновника означає «бути на роботі», дізнатися так і не вдалося. Натомість, він розповів кілька цікавих речей. Наприклад, що експерти собі прийшли поговорити, а ми – послухати, та й по всьому.

Вінграновський зазначив: «Якби я був журналістом, я би скоріше запитав, а що ж тут відбувалося. А в нас було обговорення. Це, по суті, ми перший раз так робимо, коли разом з громадськістю, з експертами обговорюємо важливу проблему. Не більше того».

А на уточнюючі питання додав: «Жодних рішень, жодних рухів. (...) Не обговорюється жодним чином, Жовква чи не Жовква. (...) Це є просто обговорення. (...) Для того Музейна рада і створена, щоби фахові люди радились і давали рекомендації. Я не бачу жодного приводу зараз іти знімати картини. Це експерти можуть дати якісь рекомендації, але ми також можемо перепитати, а чому вони такі, а не інакші. Вони для того і є рада, щоб радити».

Але постає логічне питання – для чого тоді увесь цей цирк із залученням вищих державницьких чинів Польщі та поважних реставраторів, якщо їх просто зіштовхують лобами із львівськими музейниками, а наслідки для долі картин від усього цього залишаються дуже і дуже малоосяжними.

Водночас як польска, так і українська сторони говорили і ніби не слухали інших, вживаючи залежно від вигоди в дискусії аргументи, що заперечували один одного.

Так, до цього моменту лишається не зрозумілим, для чого малювалися батальні картини – для замку чи для костьолу. Головний хранитель галереї мистецтв Ігор Хомин каже у своїй доповіді, що малювалися вони для жовківського замку, а потім вже експонувалися у костелі. Польські експерти, своєю чергою, наполягають на тому, що малювалися вони для костелу і разом доповнюють неповторний сакральний комплекс. Все це впродовж одного засідання. Потім виступає директор Жовківського заповідника Володимир Герич і каже, що має угоду з Возницьким за 2007 рік, що до Жовківського замку повернеться усе, що звідти походить. А директор департаменту культурної спадщини за кордоном Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польщі Яцек Міллер каже, що картини Польщею реставрувалися на умовах повернення їх у костел у Жовкві, і що це був тільки перший етап. А далі мала бути реставрація ще двох батальних полотен.

Загалом – божевілля. І поляки, і українці, при чому одинаково поважні та авторитетні люди, яких навряд чи можна звинуватити у брехні, розповідають про те, чого ж насправді хотів Борис Возницький, які були усні домовленості, які є документальні підтвердження, чиї саме підтвердження є більш переконливими...

Депутат Львівської міськради Віра Лясковська бере слово і, згадуючи про Возницького, не стримує сльозу. Панує напружена атмосфера, у залі якісь провокатори, які перед тим пропонували журналістам купити медичне обладнання на вулиці, а зараз підігрівають емоції викриками.

Це засідання Музейної ради при Міністерстві культури України...

Був, звісно, і конструктив, але вивудити його було вкрай складно.

Так, представник мінкультури Польщі Яцик Міллер нарешті чітко та однозначно сформулював позицію польської сторони. Таки дійсно саме польські дипломати місяць тому звернулися до нашого міністра культури Михайла Кулиняка із пропозицією експонувати картини у Жовківському костелі. На реставрацію витратили 4, 5 млн злотих. І готові вкладати ще та займатися охороною і збереженням чотирьох батальних картин на території України, якщо їх експонуватимуть у Жовкві. І що в цьому контексті від початку сприймали спільний реставраційний українсько-польський проект.

До всього, якщо Львівська галерея мистецтв готувала Олеський замок для «Битви під Віднем», підіймаючи стелю в залі, то костелом у Жовкві Польща опікується 23 роки і там теж готували храм для розміщення у ньому картин.

«Цей костел був приготовлений для того, щоб прийняти ці картини назад на своє місце. Всередині в інтер’єрі костела роботи вже фактично закінчилися. Як колись уже згадувалося, вони були загальним іконографічним елементом для цього собору і так вони повинні там залишитись», – зазначив він.

У свою чергу, головний хранитель Львівської галереї мистецтв Ігор Хомин, що займався юридичним супроводом проекту реставрації, каже – картини мали повернутися у Львівську галерею мистецтв згідно з угодою. Так і сталося.

До слова, жодних документальних підтверджень щодо двоетапності проекту реставрації (спочатку дві картини, потім ще дві) та зміни місця експонування баталій таки нема.

Адже коли Міллер зазначив, що була домовленість про експонування картин деінде, журналісти вказали на попередню доповідь Ігора Хомина:

ЗМІ: Ви кажете, що була домовленість. А пан Хомин зазначав, що картини мали вернутись саме в галерею згідно з угодою.

Міллер: Угода передбачала, що після рестарвації роботи повернуться в Україну і ці пункти були виконані.

ЗМІ: То в Україну чи в галерею?

Міллер: Вони повернулися до галереї. І ще за життя пана Возницького розглядалася така ідея, що вони повернуться на місце сувого призначення – до костелу у Жовкві. Під час експонування у Варшаві цих картин міністр культури Польщі мав можливість розмовляти з Возницьким на цю тему.

Загалом, поляків можна зрозуміти. Будь-яка країна, чиї потреби вже не стосуються виключно хліба насущного, дбає про свою культуру за кордоном. Польща, наприклад, порівняно із Францією, робить ще дуже мало. І якщо Україні зараз не до культурних цінностей, то польській стороні вигідніше зібрати все в одному місці і забезпечуватим охорону та догляд.

Наша сторона, судячи з коментарів заступника Возницького Володимира Пшика, громадських та культурних діячів Львова, сприймає це як недовіру до їх професійності, здатності зберігати та посягання на ці культурні цінності, якими може розпоряджатися хто інший.

Якщо ж говорити виключно про вигоду вже безпосередньо для самих пам’яток, то теж між українськими і польськими експертами конфлікт. Так, очільниця відділу реставрації галереї Лариса Возницька чотири доби не спала, поки картини вішали у Олеському та Золочівському замках. Перед тим було два тижні інженерних обрахунків. На представленні картин у День Конституції вона зазначила, що метод вивіски є безпрецедентним і такого ще в Україні не робили, що це вартує окремих наукових публікацій. Картини натягували на підрамники на стіні, бо не було місця, де їх розкласти по підлозі.

Натомість головнй реставратор батальних полотен Альтомонте зі сторони Польщі Павел Садлєй каже, що раніше (ще до того, як Возницький забрав їх до галереї) картини нищилися у першу чергу через те, що їх було погано натягнуто на підрамники. Що наші реставратори використали традиційний спосіб натягування полотен, а він показав свою шкідливість для збереженості картин. Садлєй прогнозує, що через недобре натягування на каркас за 2-3 роки баталії знову потребуватимуть реставрації.

Але говорили-балакали, сіли і заплакали – висновок Музейної ради за цей день полягав у тому, що вона рекомендує збудувати під баталії окреме приміщення. Що ж, експертам краще знати, чи реалістичною є така порада, скільки б на це пішло часу та як легко було б дістати гроші на такий проект.

Друга рекомендація від експерітв – щоб працівники Львівської галереї мистецтв і реставраційного центру обстежили приміщення Олеського та Золочівського замків, а також, костел св.Лаврентія в Жовкві на предмет сталості температури і рівня вологості повітря.

І для цього має бути створена спеціальна робоча група.

Василина Думан, IA ZIK

27 травня

Інші дати
Народився Панас Саксаганський (Тобілевич)
(1859, с. Кам»яно-Костувате, Миколаївська область – 1940), український актор, режисер, драматург і педагог школи М.Кропивницького, корифей українського побутового театру.
«Сцена…— мій кумир, театр — священний храм для мене!» (Панас Саксаганський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі