chrome firefox opera safari iexplorer

2 червня керівник хору «Гомін» Леопольд Ященко зустріне своє 85-річчя

31 травня 2013 о 17:05

Його можна назвати людиною–легендою, адже навряд чи знайдеться ще хтось, про кого ходить стільки легенд, як про Леопольда Ященка і його хор «Гомін». Хтось обов’язково згадає кінець 80–х і велелюдні мітинги, на яких незмінним атрибутом був виступ «Гомону», комусь спадуть на думку численні купальські свята чи веснянки-гаївки, а хтось неодмінно розкаже про те, як уперше сколихнулося серце від простенької мелодії сопілки, почутої десь у транспорті чи на вулиці.

У мене перша зустріч із Леопольдом Івановичем була саме такою. Був промоклий осінній день кінця 80–х, коли в напівпорожній тролейбус підсів сивуватий чоловік і, діставши сопілку, почав щось награвати. Це було настільки несподівано, що все раптом зникло: і дощ, і старий тролейбус, і невдоволені обличчя пасажирів — лишилася тільки мелодія, трепетна і щира. І коли чоловік вийшов біля метро «Либідська» (тоді ще, хто пам’ятає — «Площа Дзержинського»), тролейбус поїхав далі, порипуючи, але в цьому рипінні вчувалася мелодія сопілки.

Етнографічний хор "Гомін" під час зйомок фільму в павільйоні. 1991 р. Фото: http://homin.etnoua.info

Етнографічний хор «Гомін» під час зйомок фільму в павільйоні. 1991 р. Фото: http://homin.etnoua.info

У часи війни за копійки малював портрети загиблих

Дивлячись на худорляву фігуру Леопольда Івановича з незмінною сопілкою в руці, якою він натхненно диригує хором, важко уявити, що народився він не в співочому селі, а в довоєнному Києві, де на той час народна пісня не була настільки поширеною. Правда, коріння роду Ященків — із Чернігівщини. «Мама Леопольда викладала українську мову, тато працював у КПІ. У них весь рід обдарований. А дід був регентом церковного хору. Усі вони були дуже порядні», — згадує дружина Леопольда Івановича, відомий етнограф Лідія Орел.

Правда, маму хлопчик практично не знав: Галина Митрофанівна померла від туберкульозу, коли Леопольдові не виповнилося і трьох років. Власне, і його поява на світ була під загрозою — лікарі заборонили народжувати, але жінка не послухалася. Новонародженого назвали Леопольдом — тоді в середовищі інтелігенції була мода на екзотичні іноземні імена.

Від туберкульозу помер у повоєнному Києві і батько Ященка. Що допомогло вижити самому Леопольду, лишається загадкою: чи то друзі родини, які забирали хлопчика до себе, чи батькова сестра Галина, яка працювала медсестрою і в майбутньому замінила йому і маму, і тата, чи то Боже провидіння. Життя не пестило його — в часи війни і після довелося чимало помандрувати селами, міняючи на харчі батьків одяг чи малюючи за копійки з фотокарток портрети загиблих на війні. Їздив по сало навіть у Бессарабію — верхи на товарняках.

Після війни пішов батьківською дорогою — вступив до Політехнічного інституту. Однак мистецька жилка, що жила в душі, не давала спокою — хотілося бути і співаком, і художником, і композитором. Тож одного разу посеред навчального року зайшов до Київського музичного училища імені Глієра — проситися, щоб прийняли. «Знань, музичної бази не мав ніякої, але бажання вчитися було величезне. Його вислухав відомий хоровий диригент, професор Павло Муравський, й одразу відзначив ідеальний слух у юнака і зарахував його на єдино можливий без спеціальної підготовки факультет — хорового диригування», — розповідає Лідія Григорівна.

«Лідочко, а в тебе немає часом нотного паперу?»

Після училища закінчив історико–теоретичний факультет Київської консерваторії, аспірантуру Інституту мистецтво­знавства, фольклористики та етнології ім. Рильського. Ще навчаючись у консерваторії, видав книгу про життя і творчість Порфирія Демуцького, пізніше захистив кандидатську дисертацію на тему «Українське багатоголосся», упорядкував кілька пісенних збірників фольклору.

Веснянки хору "Гомін" у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Обливаний понеділок після Великодня 2000 р.

Веснянки хору «Гомін» у Національному музеї народної архітектури та побуту України. Обливаний понеділок після Великодня 2000 р. Фото: www.homin.etnoua.info

Захоплення фольклором прийшло до нього ще в юності, коли студентів масово відправляли в села на «боротьбу з урожаєм». А яка ж робота у селі без пісні! Пізніше почалися фольклорні експедиції під маркою збору «сучасних зразків народної творчості», тобто — пісень про партію і досягнення радянської влади. Доходило до курйозів: у одній із експедицій, не знайшовши таких «зразків», її учасники самі написали кілька текстів, поставивши під ними імена та дані двох бабусь, списані з книги небіжчиків цього села.

А потім був 1968 рік, коли він разом iз Лідією Орел та іншими сміливцями (всього їх було 139) підписав лист–протест до ЦК КПРС та ЦК КПУ з приводу політичних репресій та переслідувань інтелігенції. Як результат — звільнення з роботи в інституті. А вдома чекали двоє синів, стара тітка Галя, хвора мама дружини. В той час він підпрацьовував муляром на Баришівському заводі «Молния», в радгоспі на Васильківщині, добуваючи цеглу, розбирав старі будівлі на Подолі. А одного разу його затримали на три доби — «за тунеядство». Коли Лідія Орел нарешті розшукала чоловіка і добилася побачення, перші слова, які почула, були: «Лідочко, а в тебе немає часом нотного паперу?».

Хор «Гомін» як «пересувний центр української пісні»

Мало хто з киян знає, що перше Співоче поле утворилося на Печерську біля садиби Івана Гончара навесні 1969 року завдяки Ященку. Там розучували та відновлювали практично з нуля давні обряди, щедрівки, колядки. Саме так народився «Гомін», через який пройшли й Ніна Матвієнко, Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл, Марія Примаченко і ще багато–багато інших, відомих і невідомих людей.

Новорічний концерт "Гомону" в Українському Домі. 11.01.1998 р. Фото: www.homin.etnoua.info

Новорічний концерт «Гомону» в Українському Домі. 11.01.1998 р. Фото: www.homin.etnoua.info

Стараннями Ященка поступово «загомонів» весь Київ, а за ним й Україна. Вони з’являлися «незваними гостями» на різних «офіційних заходах». Організатори, дивлячись на вишиті сорочки, сприймали їх за артистів художньої самодіяльності. Приходили до тями пізніше, коли хор починав співати «незатверджених» Шевченка, народні пісні, козацькі думи. А після виступу 22 травня 1971 року біля пам’ятника Шевченку хор та його керівник стали у власній країні персонами нон грата. Ященка виключили зі Спілки композиторів, iз видавництва «Музична Україна» вилучили всі рукописи, рекомендовані до друку. Почалися виклики на допити в КДБ, обшуки.

«Від нас вимагали покаяння. Підсовували заготовлені доноси з іменами тих, хто, на нашу думку, заважав розвитку української культури. А імена були які? — Надії Світличної, Оксани Мешко, Михайлини Коцюбинської. Як ми могли таке підписати? Зараз, дивлячись на наше життя, можу сказати одне: ми не зганьбилися», — пригадує Лідія Орел.

Свято Купала в Гідропарку, 5 липня 1986 року. На передньому плані Леопольд Ященко

Свято Купала в Гідропарку, 5 липня 1986 року. На передньому плані Леопольд Ященко

У середині 80–х Леопольд Ященко відродив хор. Збиралися, де могли: в Гідропарку, кочували по актових залах підприємств і будинків культури, ­площах, мітингах, зібраннях. Леопольд Іванович завжди був там, де нуртувало українське слово, де оживала наша душа. Власне, внесок Ященка у становлення української державності на початку 90–х важко переоцінити. Саме хор «Гомін» уперше на весь голос заспівав «Ще не вмерла Україна» та «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». А хтось жартома назвав «Гомін» «пересувним центром української пісні».

Після проголошення незалежності Леопольда Ященка поновили в Спілці композиторів України, у 1993 році він став лауреатом Шевченківської премії. Однак і понині «Гомін» залишається «не визнаним» державою: його не побачиш у програмі офіціозних культурних заходів, у колективу немає власної репетиційної бази та фінансування. Але він завжди з’являється там, де є українська душа: на відзначенні роковин Голодомору, на вечорах пам’яті дисидентів, у Гідропарку на Купала. Можливо, це й на краще.

Іноді дивуєшся: звідки Леопольд Іванович черпає енергію, сили, терпіння за будь–якої ситуації йти до людей і співати! Адже досі чотири рази на тиждень він проводить репетиції з тими, хто хоче знати і співати наші пісні.

До свого ювілею Леопольд Ященко з друзями упорядкував унікальну книгу, куди увійшли його обробки 350 найпопулярніших народних пісень із репертуару «Гомону», а також його власні твори. Але грошей на те, щоб видати цю збірку, поки що немає...

ВАРТО ЗНАТИ

Чимало народних пісень саме завдяки йому потрапило до репертуару столичних та інших колективів. Серед них — такі перлини, як «Ой при лужку, при лужку», «Ой не пугай, пугаченьку», «Раз над’їхав козак з міста», «Ой я, молода, на базар ходила», «На городі буркун ягідок не родить» та багато–багато інших. Писав Ященко і свої пісні, романси, кантати.

ШАНА

Шанувальники Леопольда Ященка зберуться 2 червня в Музеї Гончара, щоб віншувати маестро щирим і багатоголосим «Многая літа!» — цю добру традицію також свого часу відродив «Гомін». А 5 червня творчий вечір Леопольда Ященка відбудеться в Будинку культури «Арсенал».

РОДИНА

Справу Леопольда Ященка продовжують і два його сини — Іван і Тарас. Старший Іван закінчив Луцький університет (за часів СРСР у столичні вузи з батьковою репутацією йому дорога була закрита), перекладає з англійської та італійської. Довгий час працював екскурсоводом у Музеї народної архітектури й побуту в Пирогові. Зараз водить екскурсії Києвом.

Тарас став композитором і піаністом. Ще під час навчання в консерваторії його запросили до Мюнхена, де він зараз живе і працює. «У нього скромна посада концертмейстера хореографічної трупи при театрі, — розповідає Лідія Орел. — Але він зараз узявся за велику справу — розсилає записи української музики до бібліотек та каталогів по всьому світу. До речі, він розповідав, що записи хору «Гомін», виставлені на одному з сайтів Сінгапура, набрали 24 тисячі відвідувань».

Джерело: umoloda.kiev.ua
Розділи: Видатні постаті

30 березня

Інші дати
Народився Микола Барабашов
(1894, м. Харків – 1971) - український астроном, дослідник Місяця і планет Сонячної Системи. Іменем М.Барабашова названо малу планету та кратер на Марсі.
Розгорнути
1922 року у Києві створений театр-студія «Березіль»
(нині - Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Шевченка)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі