У товстих середньовічних мурах Луцького замку (замок Любарта) знайшов свій надійний прихисток перший і єдиний в Україні Музей дзвонів, який діє вже чверть століття. Його експозиція представлена колекцією дзвонів з Волині та інших областей України, а також із Польщі, Австрії, Румунії, Росії, — пише «Україна молода».
За інформацією видання, Музей був заснований майже чверть століття тому, коли історико–культурний заповідник «Старий Луцьк» у 1985–му отримав загальнонаціональний статус. За цей час його колекція мала б щорічно поповнюватися. Однак експонатів, навпаки, поменшало. І винна в цьому горбачовська перебудова.
Як згадує заступник директора історико–культурного заповідника «Старий Луцьк» Валентина Окуневська, у 1982—1983 роках наукові експедиції почали вишукувати дзвони по закритих волинських церквах. Їх тоді рятували від знищення, бо вони валялися на задвірках або просто потрапляли до металобрухту.
«Хлопцям–науковцям доводилося неабияк ризикувати, знімаючи дзвони з напівзруйнованих дзвіниць цілими й неушкодженими. Храми стояли без дахів, дерев’яні перекриття були гнилі, все хиталося. Спробуйте-но в таких умовах без техніки зняти 300-400–кілограмовий дзвін, щоб він не впав і не розбився — бронза ж не надто міцний метал», — згадує пані Валентина.
Таким чином зібрали колекцію дзвонів та відкрили музей. Але під час горбачовської перебудови почали відкриватися храми, які десятиліттями стояли пустками, і музейникам довелося повертати дзвони релігійним громадам.
Сьогодні в музеї — понад 90 дзвонів, із них великих — більше 50. Найстаріший датується березнем 1647 року, тобто він є ровесником доби Богдана Хмельницького. Найважчий має вагу майже півтонни, а найменший має довжину лише кілька сантиметрів і призначався у давнину для поштової карети. На жаль, немає серед них іменних, тобто немає ніякої інформації про замовників та авторів.
За інформацією видання, дзвони — не лише незмінні атрибути церкви. Вони мали широке застосування у різних сферах людського існування. Тому в музеї представлено поштові, залізничні, пожежні і навіть шкільні дзвоники.
Є тут ринда, себто корабельний дзвін, що «служив» на луцькому пароплаві. Сьогодні лучанам важко уявити, що їхня річка Стир колись була судноплавною і що тут була хоч маленька, але флотилія.
Ще один експонат потрапив у колекцію від луцьких листонош: ударом цього дзвону людей сповіщали про прибуття свіжої пошти.
Є справді дивовижні експонати, як, наприклад, дзвоник квадратної форми з Архангельської області, який вішали на шию важенок — статевозрілих олениць, які були вожаками у стаді. Або царські дзвіночки–бубонці, що чіплялися на поштові трійки і які було чути за кілька кілометрів.
