Найстаріше у світі метро відзначає 150-річчя

Рівно 150 років тому, 9 січня 1863 року, невеликий паровий потяг вирушив від лондонської станції «Паддінгтон» і 2,5 години потому завершив свій шлях довжиною в 5,5 кілометрів на станції «Фаррінгдон», де вже були накриті столи для великого банкету з нагоди подорожі, з якої почалася світова історія метро.

Новий засіб пересування містом одразу став дуже популярним і в перший же день перевіз майже 40 тисяч людей. Півтора століття потому лондонське метро відтворить 13 і 20 січня ту історичну подорож і знову спустить на рейки парові машини, передає «РІА Новини».

Як зазначає агентство, лондонський метрополітен давно перетворився на бренд, і скоріше не завдяки, наприклад, зручності, а всупереч статусу найдорожчого метро в світі, одного з найбільш завантажених (після Москви і Парижа) і не найпунктуальнішого.

Метро переживало пожежі, було бомбосховищем під час Другої світової війни, справлялося з потопами, а сьогодні стає і майданчиком для сучасного мистецтва. Хоча мистецтво, а точніше, прогресивний дизайн з’явилося тут ще до війни, завдяки людям по імені Гаррі Бек і Френк Пік.

Пік був транспортним менеджером, однак саме він надавав візуальному стилю метрополітену величезне значення і на початку XX століття залучив художників, які створили один із найбільш впізнаваних у світі логотипів — значок метро, червоний медальйон із синьою поперечиною поперек. Цей символ із незначними змінами дійшов до наших днів. Бек же кілька років потому, в 1931 році, намалював першу схему метро — класику поліграфічного дизайну XX століття.

Про лондонську «підземку», майже про кожну її станцію можна розповісти безліч історій. Ось тільки мала частина цікавих фактів про це метро:

у лондонському метро 11 гілок, загальна протяжність яких становить 402 кілометри. Щорічно «підземка» перевозить в середньому 1,1 мільярда осіб;
перший ескалатор з’явився на станції «Ерлс-корт» у 1911 році, а його випробування провела однонога людина — щоб продемонструвати надійність конструкції. Вже тоді тим, хто не хотів йти по ескалатору, рекомендувалося стояти праворуч, пропускаючи з лівого боку інших пасажирів. Цього «підземного» етикету, схожого з етикою поведінки на дорозі, дотримуються сьогодні в більшості країн світу;
королева Єлизавета II одного разу сама вела потяг. У 1969 році, відкриваючи гілку Victoria Line, глава держави зайняла місце в кабіні машиніста на станції «Грін-парк», найближчої до Букінгемському палацу. Взагалі ж королева кілька разів спускалася в метро і їздила на потягах. Вперше вона потрапила в потяг у 13-річному віці, проїхавши на метро разом із сестрою та гувернанткою;
знаменита фраза Mind the gap («Пам’ятайте про відстань між потягом і платформою») була записана в 1968 році власником звукозаписної компанії Пітером Лоджем. Йому довелося екстрено замінити актора, який перед записом почав вимагати виплати авторського гонорару за використання його голосу. Незважаючи на те що голос Лоджа досі використовується, на деяких лініях сьогодні можна чути художницю Емму Кларк або актора Девіда Арчера;
курити в лондонському метро заборонили тільки 25 років тому. Сталося це після пожежі 18 листопада 1987, яка сталася через кинутий сірник. Трагедія забрала життя 31 людини, були госпіталізовані більше 100 людей. Інцидент призвів до повного перегляду правил безпеки в метро. Були встановлені детектори диму, камери спостереження, дерев’яні ескалатори стали швидко замінюватися на металеві;
у лондонському метро живе приблизно півмільйона мишей;
у метро Лондона більше нещасних випадків стається через зелений виноград, ніж через бананову шкірку;
найдовша гілка метро — «червона» Central Line, де відстань між кінцевими станціями становить 54 кілометри. Хоча найдовша ділянка саме під землею, 27 кілометрів, знаходиться на іншій гілці — «чорній» Northern Line. Найкоротша відстань між станціями на «синій» Piccadilly Line — наприклад, між станціями «Лестер-сквер» і «Ковент-гарден» всього близько 260 метрів. Враховуючи ліфти та ескалатори на обох станціях, швидше цю ділянку пройти пішки;
найвища точка, яку проїжджають потяги в метро, знаходиться на висоті 152 метрів над рівнем моря. Найнижча — 21 метр нижче рівня моря;
у лондонському метро 426 ескалаторів, найбільше — на станції «Ватерлоо» (23). Найбільше платформ, які використовуються, на станції «Бейкер-стріт» (10);
найзавантаженіша за будь-якою статистикою станція «Ватерлоо». У ранкові години пік через неї проходять до 57 тисяч людей, а за рік — 82 мільйони;
заборону на розпивання алкоголю в громадському транспорті Лондона, включаючи метро, було введено 1 червня 2008 року. В останню ніч перед набуттям законом чинності лондонці влаштували велику вечірку, катаючись і випиваючи в потягах під девізом «По останній у метро»;
перші потяги освітлювалися газовими лампами, а газ перевозився в гумових балонах контейнерах, прикріплених до дахів вагонів. Крім того, багато пасажирів спочатку скаржилися на погане самопочуття через шкідливі пари, що виділяються під час роботи парових двигунів;
закриті станції та платформи лондонського метро часто з’являються в кіно- і телепередачах, а невживана платформа на станції «Глостер-роуд» використовується під сучасні арт-інсталяції;
станція «Гантс-хілл» найбільше нагадує московське метро. Архітектор Чарльз Холден, працюючи над дизайном цієї станції в середині 1930-х років і після війни (через яку спорудження станції було перервано), також був радником з будівництва московського метрополітену, тому аркові склепіння і колони «Гантс-хілл» дуже схожі на станції «підземки» російської столиці;
на заході Лондона є дві фальшиві будівлі, які закривають вентиляційні відводи для диму того періоду, поки в метро ходили ще паровози.

Як написала напередодні ювілею метро газета Daily Telegraph, лондонська «підземка» може бути «жахливою, зашкарублою і заплутаною», але: «Це наш монстр», — скажуть з гордістю лондонці решті Британії, і Британія — решті світу.