Вся нинішня формальна політична еліта вивчає та хвалить «безсмертну та геніальну» книгу Ложкіна. Воно ніби-то й правильно, бо в тексті «спогадів» всі наші очільники — або геніальні, або, як мінімум, добрі.
От тільки з народом біда: ним так ідеально (з точки зору новітніх підходів до урядового менеджменту) керували, а він — люто ненавидить владу...
Але я про ідеологію влади. Глава АП Ложкін, як і його попередник, сумновідомий Д. Табачник, любить писати про себе книжки, любить друкувати їх в «Фоліо» і найголовніше — страшенно вболіває за долю російської культури та носіїв російської культури в Україні!
Отож, всі очільники держави прибули на найважливішу культурну подію країни — до Ложкіна, а я подумав: а коли ж Гройсман, Порошенко і Яценюк приїдуть до Шевченка? От вже минули три дні народження і три роковини смерті нашого Пророка після «Революції гідності», а керівники України ЖОДНОГО РАЗУ ЗА ЦЕЙ ПЕРІОД НЕ БУЛИ ні в Моринцях, ні на Тарасовій могилі у Каневі!
Згадався мені тут Віктор Баранов з його поезією «До українців»:
« Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..»
Микола Томенко, кандидат історичних наук, доктор політичних наук, народний депутат України
