chrome firefox opera safari iexplorer

На Херсонщині нищать садибу-музей Остапа Вишні

07 червня 2017 о 10:56

До редакції «України молодої» звернулася, буквально волаючи про допомогу, Наталя Бондаренко — колишня директор школи в селі Козачі Лагері, що на Херсонщині.

Педагог із 25-річним стажем та інші її патріоти-односельці втомилися вже боротися з нерозумінням i свавіллям місцевих чиновників.

А передісторія така: йдеться про садибу-музей Остапа Вишні, розташовану в селi Кринки, що межує з Козачими Лагерями.

Ці села мають спільну сільраду.

На нещастя, будинок письменника та його бюст (внесений до Книги культурної спадщини України) — розташовані на території турбази, куди ще при Союзі з усіх куточків СРСР приїздили високопосадовцi відпочити, порибалити, адже місце надзвичайно мальовниче.

У 1950-х роках тут бували й Остап Вишня, i Максим Рильський.

Згодом у будиночку, де зупинявся великий гуморист, було відкрито музей.

У 2004 році турбаза, що була профспілковою власністю, якимось дивом опинилася у приватних руках і, очевидно, не без участі місцевої сільради.

Господар творив із майном що хотів, чимало його розпродавши, а садиба була доведена «до ручки»: все зараз у занедбаному стані — будівля руйнується, дах падає, експонати частково втрачені, музей перестав функціонувати.

Та кілька років тому Фонд держмайна врешті «прокинувся» й у судовому порядку повернув чималеньку територію турбази в державну власність.

Здавалося б, треба радіти, але знову «несподіванка»: з’являється розпорядження Кабміну від 21.01.17 р. №60-Р «Про передачу нерухомого майна турбази ім. Остапа Вишні до сфери управління Міністерства оборони України».

Тож садиба великого гумориста знову опиняється в «підвішеному» стані.

І хоча Міноборони України ще не є власником території турбази, адже має бути наказ КМУ, проте вже з лютого 2017 року відомство виставило постійний «караул» із трьох солдатiв, озброєних автоматами.

Ці вояки, як розповіла по телефону місцевий депутат Наталя Ільїна, часто п’яні, іноді заради забави пострілюють, поводяться нахабно, а нещодавно вчинили криваву бійку з місцевими хлопцями.

Громада села хоче «вилучити» хоча б 10 соток, на яких розташований будинок i погруддя Остапа Вишні, але не можуть «пробити» цю стіну — не допомогли навіть сюжети телеканалів «Україна» та «ICTV», чиї кореспонденти на початку 2017 року приїжджали сюди.

Але все могло б бути по-іншому, якби хоча б місцеві «князьки» не чинили опору.

Як розповідає Наталя Бондаренко, вона з однодумцями-бібліотекарями Ларисою Гадючкою та Світланою Степановською хочуть, щоб у перспективі в Будинку культури Козачих Лагерів був історико-краєзнавчий музей Остапа Вишні.

А для початку намагаються створити хоча б історико-краєзнавчий гурток, аби проводити пошукову роботу з відновлення втрачених матеріалів музею Остапа Вишні, а заодно — дослідницьку роботу з історії села i забезпечити відродження історико-культурної спадщини місцевих жителів.

Але ж ні, незважаючи на позитивне (щодо цієї ініціативи) рішення 2016 року Олешківської райради та підтримку створеної в лютому 2017 року робочої групи при Олешківській держадміністрації (із депутатів райради й інших небайдужих людей) щодо відновлення роботи садиби-музею Остапа Вишні та створення гуртка, це питання все одно не можна вирішити.

І насамперед «зав­дяки» голові сільради Козачих Лагерів Олександру Гуріну, який уже третій термін поспіль займає «тепленьке» крісло.

«Раніше це робилося через районний відділ культури, а тепер можна вирішити «проб­лему» на місці, — говорить Наталя Петрівна, — адже фінансування того ж БК відбувається з бюджету сільради. У разі створення гуртка нашим завданням також буде й спрямування патріотичного виховання дітей, і сприяння патріотичним почуттям місцевих жителів. Проте голова сільради цього не хоче, та це й не дивно, адже 16 січня 2014 року він їздив до Києва на «антимайдан» у Маріїнський парк. Та й узагалі в нього «сепарські» настрої.

Наприклад, коли цього року ми проводили захід до річниці Революції гідності «Від Майдану до сьогодення» в бібліотеці БК, то голова сільради був категорично проти цього заходу. Скільки він нам зіпсував нервів! Тож зрозуміло, що він не хоче ні музею, ні, тим паче, гуртка! Свого часу наш учитель української мови зустрічався з дружиною Остапа Вишні, й вона подарувала йому рушницю i плащ для музею, він тоді назбирав багатющий матеріал. Згодом частину речей передали до Херсонського краєзнавчого музею, частину — в Цюрупинськ (нині Олешки. — Ред.), а чимало артефактів фактично зникло».

Тож допоки владні місця «зверху» і «внизу» займатимуть ті, для кого патріотичні почуття — порожнє місце (або ж вони спеціально чинять супротив усьому українському), ладу в державі ми не наведемо.

Начальник Олешківського відділу культури Ірина Іванушкіна каже, що якби ж хоч Міноборони створило на території турбази якийсь реабілітаційний центр для «атошників», але про військову частину в тій місцині навiть не йдеться.

«У нас є ідея започаткувати проведення в селі Кринки Всеукраїнського фестивалю «Вишневі усмішки», але для цього спочатку треба «відбити» у власність громади будинок Остапа Вишні», — резюмує пані Ірина.

ДО РЕЧІ

Щодо «діяльності» голови сільради Козачих Лагерів Олександра Гуріна розповiла Наталя Ільїна, депутат i секретар місцевої сільради:

«Секретарем мене призначили у грудні 2015 року, й за два тижні, що була на посаді, неодноразово вказувала на «гріхи» голови, за що він мене й зненавидів. Коли перебувала в лікарні, він звільнив мене завдяки Олешківському райсуду. І хоч Одеський апеляційний суд у вересні 2016 року визнав ухвалу своїх колег неправомірною, Гурін не схотів добровільно відновити мене на посаді. Більше того, коли приїхали виконавці, позакривав кабінети й утік iз роботи».

Додамо, що пані Наталя 23 лютого цього року подала заяву, за якою було відкрито три кримінальні провадження щодо Гуріна в Олешківському відділку поліції за фактами підробки офіційних документів i печатки, а також розкрадання бюджетних коштів.

«І хоч я надала факти, але й донині не було призначено експертизи документів i фактично нічого не зроблено, — продовжує пані Наталя.

— Він ще й є відповідачем в інших судових справах, зокрема щодо виконавчого комітету, робота якого взагалі не оприлюднюється на сайті сільради; денний порядок сесії не надається згідно з регламентом за 10 днів, а оголошується лише безпосередньо перед зібранням — і депутати, не маючи можливості вивчити питання, практично голосують «всліпу».

Швидше за все, всі суди щодо голови затягують через те, що восени пану Гуріну виповниться 60 років і він збирається на пенсію з «чистою».

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути