chrome firefox opera safari iexplorer

Про другий ляп Президента щодо недоторканності

17 липня 2017 о 14:59

На День Конституції, 28 червня 2017 року, Президент України Петро Порошенко вчергове зробив гучну заяву щодо зняття депутатської недоторканності: «Відповідний мій законопроект змін до Конституції готовий. Вимагає він політичної волі від народних депутатів – раз і назавжди урівняти себе в правах з громадянами України. Так само, як ми зняли недоторканість з суддів. Ще раз наголошую, що я сподіваюсь, що народні обранці у недалекому майбутньому ухвалять відповідні рішення. Адже серед них, напевно, немає жодного, хто б не обіцяв скасування цієї недоторканності у своїх виборчих програмах». 

Про історію з так званим «зняттям» суддівської недоторканності я вже писав раніше, дивуючись тим, чому Президент досі не знає про ініційовані ним же зміни до Конституції у частині правосуддя, згідно з якими в Основному Законі чорним по білому написано:  «Незалежність і НЕДОТОРКАННІСТЬ судді гарантуються Конституцією і законами України», а змінена лише процедура позбавлення судді цієї недоторканності (якщо раніше право позбавляти суддів недоторканності мала Верховна Рада України, то зараз – Вища рада правосуддя). Це був перший ляп Президента.            

Другий ляп полягає в тому, що він не може внести до парламенту ніякого свого ДРУГОГО законопроекту змін до Конституції про недоторканність, бо на розгляді у ВР досі лежить його перший «невідкладний» законопроект (до речі, невідкладний, згідно ст. 101 Регламенту Верховної Ради України – це такий, що після завершення його попереднього розгляду чи доопрацювання включається до порядку денного найближчого пленарного засідання Верховної Ради і розглядається позачергово).

Отож, з грудня 2015 року «очікує розгляду» в парламенті президентський проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів та суддів» (№ 1776), поданий 16 січня 2015 року як невідкладний. Цей законопроект вже двічі схвально голосувався у парламенті, розглядався у Конституційному Суді та отримав відповідний комітетський висновок. Так, згідно з висновками Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя від 22.12.2015 Верховній Раді України рекомендовано «визначитися щодо подальшої роботи над поданим Президентом України  як невідкладний проектом Закону про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів (реєстр. № 1776 від 16 січня 2015 року) без відповідних пропозицій Комітету» (тобто, без зауважень Комітету, у тому вигляді, як він викладений автором).

Тут хотілось би нагадати Президенту та працівникам його Адміністрації, які готують виступи першої особи держави, що за наявності вже поданого законопроекту щодо зняття недоторканності, відповідно до положень ст. 100 Регламенту Верховної Ради України, нові законопроекти можна подавати лише в порядку подання альтернативних законопроектів.

Альтернативний законопроект може бути внесений не пізніше, як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання. А от після прийняття законопроекту в першому читанні внесення альтернативних законопроектів щодо нього взагалі не допускається.

Тож, беручи до уваги, що нині на розгляді Верховної Ради з грудня 2015 року знаходиться президентський законопроект № 1776 щодо зняття недоторканності з депутатів, виходить, що готувати і подавати новий – не тільки немає потреби, а і він не може бути зареєстрований відповідно до чинного законодавства!..

До слова: смішно і сумно виглядає пафос про підготовку цілого нового законопроекту з цього питання. Адже насправді цей законопроект про скасування недоторканності, який «готували» усі попередні фракції, що були в парламенті, і законопроект, що вже вдруге хоче готувати Президент, складається, фактично, з ДВОХ РЕЧЕНЬ:

«Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141) такі зміни: Частини першу та третю статті 80 виключити».

Тобто, виключити частину першу та третю ст. 80 Конституції України стосовно депутатської недоторканності, що звучить зараз так: «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».

Тож за умов, коли і спікер, і голови фракцій, і депутати заявляють про нагальну необхідність негайно скасувати депутатську недоторканність, не треба писати нові законопроекти, не треба збирати підписи у парламенті, а ТРЕБА ЛИШЕ ПРОГОЛОСУВАТИ за президентський законопроект, який очікує розгляду у ВР вже півтора роки!

Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна» 

Розділи: Політика

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути