chrome firefox opera safari iexplorer

30 квітня 1848 народилася український історик та етнограф Олександра Єфименко

30 квітня 2018 о 06:24

«Такі люди, як О.Я. Єфименко, проходять як прекрасні постаті, суцільні в своїй морально-інтелектуальній незалежності, непідлеглі ніяким життєвим перешкодам, віддані одній високій меті», — сказала про О. Єфименко Софія Русова, видатна громадська діячка, засновниця українського жіночого руху.

Олександра Єфименко – перша в Російській імперії жінка-доктор історії та професор. Авторка праць про політичний та соціально-економічний устрій України XVII—XVIII століть.

Олександра Яківна Єфименко (з дому Ставровська) народилася в с.Варзуга Кольського повіту (нині Мурманська область), у небагатій родині дрібного службовця. 1857 р. вступила до Архангельської жіночої гімназії, навчання закінчила з відзнакою в 1863 р., вчителювала у с. Холмогорах.

За деякий час познайомилася з Петром Єфименком, засланим з України активним учасником Харківсько-Київського таємного товариства, українським істориком та етнографом (до речі, сам Єфименко розшукав на Соловецьких островах надмогильну плиту останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського).

1870 р. молоді люди вінчалися в холмогорскій церкві. На 13 років старший за дружину, Петро Савич став для неї не лише вірним чоловіком і справжнім другом та однодумцем, а й учителем, наставником, який відкрив перед молодою жінкою незнаний до того світ України.

О. Єфименко багато працює: вивчає архівні матеріали, досліджує мову та звичаї північних народів, публікує наукові статті в «Архангельских губернских ведомостях», інших газетах і журналах. 1882—1883 рр. в журналі «Русская мысль» надрукована монографія Єфименко «Крестьянское землевладение на крайнем Севере», яка згодом увійшла до її книги «Исследования народной жизни».

1874 р. подружжя переїхало до України: спочатку — Чернігів, із 1879 р. — Харків. Олександра вступає до Історично-філологічного товариства при Харківському університеті, стає його активною діячкою, рішуче виступає за скасування Емського указу та надання українській мові статусу офіційної.

Довідково: 1874 р. цар Олександр ІІ скликав «Особливу нараду для припинення українофільської пропаганди». В нараді взяли участь міністри внутрішніх справ та освіти, обер-прокурор Синоду, начальник Третього відділення імператорської канцелярії, помічник попечителя Київського шкільного округу М.Юзефович. Передувала нараді поява «меморандуму» Юзефовича, в якому він звинуватив українських діячів культури та освіти у прагненні «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі». Висновком наради було: «Допустити окрему літературу на українськім наріччі значило б закласти міцну основу для переконання в можливості відділення України від Росії». Указом від 18 травня 1876р., який Олександр ІІ підписав у м. Емську, було заборонено друкувати оригінальні твори чи переклади українською мовою, ввозити такі твори з-за кордону, ставити вистави в театрі, робити публічні виступи. За Емським указом українські книги — навіть тексти до нот — були вилучені з бібліотек, суворо заборонено викладання в школах українською, в Україні викладати могли тільки етнічні росіяни, а вчителів-українців переводили до Казанського та Оренбурзького округів тощо.

Олександра Єфименко створює історичний гурток, працює як заступниця голови Харківського видавничого комітету, читає лекції для широкого загалу в харківській бібліотеці, в тому числі – з питань української історії; творчості Т.Шевченка, Г.Сковороди, І.Котляревського; з прав жінок. Вивчає українську культуру.

Україна, її історія та культура стали для Єфименко рідними. Своїм вчителем у цій царині вона називає професора Володимира Антоновича — історика, етнографа, археолога, співорганізатора Київської Громади.

У 1896 р. Олександра Єфименко перемогла в конкурсі на кращий підручник з історії України. Її «Історія українського народу», яка висвітлює історичний розвиток України від найдавніших часів до XIX ст., посідає особливе місце не лише у науковому доробку вченої, а й загалом серед українських історичних видань.

О.Я.Єфименко також належить авторство «Елементарного підручника російської історії», який перевидавався сім разів – у 1911—1918 роках. У Петербурзі також була видана збірка праць у двох томах «Южная Русь», що складалася з 24 раніше опублікованих робіт. Гонорар за двотомник авторка передала українським студентам вишів Москви та Петербурга.

Життя родини Єфименків було аж геть не безхмарним. Постійно хворів Петро Савич. Померли від хвороби доньки Віра та Олександра. Родина бідувала, Олександра Яківна була єдиною її годувальницею.

1907 р. О. Єфименко дістала запрошення очолити кафедру та викладати історію України на Бестужевських вищих жіночих курсах у Петербурзі. Матеріально стало легше, аж ось 1908 р. помер чоловік. Залишилася наполеглива праця – і як покликання, й як засіб притлумити біль втрат…

У 1910 р. Харківський університет присудив О.Я.Єфименко науковий ступінь почесного доктора історії та звання професора. Глибокі, фахові, а водночас – емоційні, живі лекції професора Єфименко збирали величезні аудиторії.

1917 р. Олександра Єфименко повернулася на Харківщину. В ніч із 17 на 18 грудня 1918 р. на хутір Любочка, де вона оселилася, напали бандити й по-звірячому вбили Олександру Яківну та її доньку Тетяну.

Похована О.Я.Єфименко на території середньої школи у с.Бугаївка Вовчанського району Харківської області.

У 1990 р. «Історія українського народу» Олександри Єфименко була надрукована у видавництві «Либідь».

Олена Бондаренко, Громадський рух «Рідна країна»

19 квітня

Інші дати
Мар’ян Крушельницький
1897 – український актор, режисер. Один із фундаторів українського театру.
Розгорнути
Народився Марко Бараболя (Рознійчук Іван Федорович)
(1910, с.Ділове Закарпатська область - 1945) - український письменник-сатирик, «королем закарпатського гумору» називали його сучасники.
«Не сумуйте, полонини ! Засихайте, сльози! Зацвітайте, черемшини! Смійтесь, верболози» (Марко Бараболя)
Розгорнути