chrome firefox opera safari iexplorer

Людина, що палала любов’ю до України: 50 років подвигові Василя Макуха

05 листопада 2018 о 12:00
uk.wikipedia.org

5 листопада 1968р. Центр Києва. Столиця УРСР готується до відзначення чергової річниці жовтневого перевороту. Хрещатик прикрашають вогнисто-червоними прапорами, портретами «вождів». Радянський народ метушиться між крамницями – скупляється до застілля…

Мить – і все ніби кам’яніє: з під’їзду будинка №27 вибігає чоловік, охоплений полум’ям.  З вигуками: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!» він пробігає кілька метрів і падає.

Наступного дня у лікарні чоловік помирає від опіків.  

Його звали Василем Макухом. Він вчинив самоспалення на знак протесту проти колоніального становища  України в Союзі та придушення радянськими військами повстання в Чехословаччині. Перед тим у листі до ЦК КПУ  підтвердив свої наміри та обґрунтував їхні причини.

Василя Макуха ховали в день його народження — 14 листопада – за місцем прописки, тобто у Дніпропетровську. Ґебісти пильнували за похороном. Домовину не дозволили занести до хати, віко зняти – теж...

4 листопада  Василь вирушив зі Львова у свою останню подорож.  Від будинку №8 по вул.Городецького дістався до залізничного вокзалу. В камері зберігання забрав скляну банку з бензином. Григорій Ментух, близький друг Василя, знаючи про його  наміри, запитав: «Навіщо тобі така жахлива смерть? Ти ще молодий, сильний. Залишишся живим — багато чого доброго зробиш!». Василь відповів, усміхнувшись: «Я йду на це з радістю»…

Потім каґебісти намагалися приписати Василеві психічну хворобу, однак  не виходило: був непитущим, працьовитим, доброзичливим, тримався родини. Про перебування в УПА,  10 років радянської каторги знали хіба дружина та хтось із найрідніших  родичів. Про контакти зі львівськими й київськими націоналістами волів не розповідати – беріг   рідню й товаришів від чекістських тенет. Через багато років  дружина героя, Лідія Макух,  дістала  змогу вільно приїхати до рідного Василевого села. Їй трапився місцевий мешканець, який спитав, звідки вона й чия.  Коли почув, що це вдова Василя Макуха, став на коліно, припав губами до краєчка сукні, потім поцілував руку зі словами: «Василь – свята людина!».

 1978р. слідом за Василем пішов на смерть інший український націоналіст – Олекса Гірник —  спаливши себе на Чернечій Горі у Каневі, поблизу Шевченкової могили. Він також протестував проти московської окупації своєї Вітчизни.

Про Василя Макуха знято фільм – «Вільний син невільного народу».  Стрічка  стала переможницею  міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтва «Кінологос-2012» у Одесі. Видатний український кінорежисер Леонід Мужук сказав: «Фільм тримає в напрузі впродовж усього перегляду й змушує багато про що замислитися. Це майстерна високопатріотична робота. Цей фільм повинен подивитися кожен громадянин нашої країни. Щоб зрозуміти, хто ми такі — українці». 

Впродовж тривалого часу Юрій Макух, небіж патріота, домагається встановлення на будинку  за адресою: Хрещатик, 27 меморіальної дошки. Втім у столичній владі змінюються персоналії, а їхній радянський менталітет і нині підказує не згадувати про таких «антирадянщиків», як В.Макух…

5 листопада, рівно 50 років тому. Хрещатик, будинок №27. Людина-смолоскип. «Геть окупантів!»…  «Хай живе вільна Україна!»…

Прийдіть, читачу й читачко, до будинку №27 на столичному Хрещатику. Якщо маєте можливість – принесіть квітку. Якщо ні – просто схиліть чоло, згадайте про українського патріота Василя Макуха, який віддав життя за непід’яремну рідну країну і всіх нас, помоліться за його світлу душу. І за Господнє світло, що сяє в наших душах і зветься  Україною.

 Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

--------------------- 

 

Довідка:  Василь Омелянович Макух народився 14 листопада 1927р. в с.   Карів Сокальського району на Львівщині, в патріотичній родині. Український світогляд Василя формувався під впливом батьків, рідні, сусідів, книг  з читальні товариства «Просвіта», в якій порядкував його двоюрідний брат  Іван Дужий.

1944р. Василь Макух вступив до лав УПА, дістав псевдо «Микола» та призначення у військову розвідку.  1946р., тяжко поранений  у бою, непритомним потрапив до пазурів НКВД. Засуджений до 10 років каторжних робіт. Строк  відбував у ДубровЛагу (Потьма,  Мордовія) та сибірських концтаборах. У  1955р. термін  ув’язнення закінчився, але покарання тривало: Василя доправили на спецпоселення. Тут познайомився з Лідією Запарою, дівчиною з  Дніпропетровська, засудженою до заслання за те, що була примусово вивезена на роботи до Німеччини. Побравшись та звільнившись, молоді люди оселилися у Дніпропетровську, бо Василеві до Західної України повертатися було заборонено.  Народилися діти —  донька Ольга та син Володимир. Діти не мали можливості навчатися рідною мовою: у Дніпропетровську на той час не було жодної української школи.  Якоїсь миті Василь зрозумів, що далі так жити не зможе. І почав готуватися до акту самопожертви заради вільної України…

 

26 травня

Інші дати
1648 — Корсунська битва
битва між військами Речі посполитої і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками під Корсунем в ході Національно-визвольної війни 1648 – 1654 років. Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена урядова армія Речі Посполитої на українських землях, створилися умови для утвердження української козацької держави (Гетьманщина).
Україно! Ти для мене диво! І нехай живе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік... Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (Василь Симоненко)
Розгорнути
Народився Борис Грабовський
(1901, м. Тобольськ, Росія - 1966) - видатний вітчизняний фізик, син поета Павла Грабовського, творець першої в світі електронної системи передачі на відстань рухомого зображення. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих.
Розгорнути