na-skryzhalyah.blogspot.com

Народився Михайло Щепкін 6 (17) листопада 1788 у с. Красному Курської губернії у сім’ї українця-кріпака, але поміщик-росіянин Г.С.Волькенштейн прізвища своїм людям давав російські. Семен Григорович, батько Михася, був людиною розумною, письменною, тому пан призначив його управителем маєтку. Мати, Марія Тимофіївна, рідко виходила з дому, займалася малими. Перші діти в родині померли немовлятами, тому батьки майже не дихали на сина: він і сестра Олександра вижили.
 

З 4-річного віку дитинство Михайла Щепкіна минало на хуторі Проходи нинішнього Краснопільського району Сумської області. Їхня біленька хатинка стояла на горі серед вишняку. Тут родина Щепкіних жила близько 30-ти років. Сюди частенько приходив пограти віртуоз-скрипаль, тут вишивала та співала мати Михася. Коли йому було 5 років, батько віддав сина до школи, де навчав грамоти учитель Микита Михайлович – ключник хлібного складу в Проходах. За рік хлопець вивчив азбуку, часослов, псалтир.

У світ шестирічного Михася міцно увійшло слово «театр». Коли хлопчик їхав на навчання до міста Бєлгорода, разом із батьками вони зупинилися в селі Красне. Там вони побували на виставі домашнього спектаклю у графа Волькенштейна.

Автопортрет

Освіту Щепкін здобув у повітовому училищі в Суджі, там Михайло вперше взяв участь у комедії О. П. Сумарокова «Вздорщица» і одразу же став «зіркою». Згодом його перевели на навчання до Курського губернського училища. Там він познайомився з поетом, автором «Душеньки» Іполітом Богдановичем, який запропонував Михайлові користуватися його бібліотекою. Михайло почав відвідувати міський театр братів Барсових і запалився мрією стати актором. Учнем Курського губернського училища Михайло проводив канікули у своїх рідних у Проходах. Під час літніх канікул хлопець виступав на сцені домашнього театру графа Волькенштейна.

Згодом 15-річний випускник повернувся до резиденції пана: був секретарем, офіціантом, малював для пані візерунки. Оскільки Михайло був душею всіх домашніх вистав, граф дозволяв кріпаку користуватися бібліотекою.

Нарешті 16-річний Михайло дебютував на сцені у трупі братів Барсових, правда, тут головну роль зіграв алкоголь. Який? Сталося так, що в театрі Барсових зривався бенефіс акторки Ликової з вини актора Ареп’єва, який мав грати роль почтаря Андрія. Ареп’єв не міг вийти з трактиру, бо пропив свій одяг, лишився в самій сорочці. Терміново потрібні були гроші: заплатити борг шинкареві та купити (викупити) одяг акторові. Звернулися до Щепкіна: він за три години вивчив роль, зіграв – і заридав від щастя. Щепкін виявився талановитим актором. Звісно, далеко не всі ролі та вистави були до душі, але професія подобалася, надавала бажання жити.

На Різдво разом із сестрою Олександрою гостювали у родичів: у Тур’ю; у рідної тітки Марії Григорівни Уколової, у місті Миропіллі. Одного разу вони поїхали до княгині Марфи Федорівни Салагової (Полозової) біля Краснопілля. Там жила Олена, подруга Олександри. Панночка у білій сукні з блакитним поясом, із трояндою у волоссі полонила душу Михайла. Ангел з трояндою йому посміхнувся. Тим янголом була юна турчаночка Оленка.

Під час Турецької війни у фортеці Анапа російські солдати серед мертвих тіл знайшли дівчинку років двох і захопили її з собою. Гарненька лялечка сподобалася князю Дмитру Орбеліані й він узяв її собі. Охрестив дитя, дав їй своє ім’я по батькові, от і вийшло: Олена Дмитрівна Дмитрієва. Жвава непосидюча хрещениця князя мандрувала разом із його родиною: Анапа-Моздок-Польща. Коли ж турчаночка набридла дружині Орбеліані, екзотичну іграшку взяв собі полковник Сумського гусарського полку, князь Салагов. Дівчинка-вихованка виконувала всю роботу по дому, прекрасно шила, вишивала золотом та сріблом.

Портрет О.Д. Щепкіної. 1826 р.

Світлоокий, жвавий, веселий Михайло та чорнява палка Олена одразу закохалися. Та невдовзі Салагови віддали Олену в родину генерала-майора гвардійської дивізії і командира лейб-гвардії уланського полку А. С. Чаликова. Михайло Щепкін розшукав кохану: за два роки вони бачилися тільки чотири рази, розмовляли найчастіше очима. Ніколи волелюбна дівчина не думала, що зможе піти в рабство, стати товаром для пана, але пішла. У 1812 році Олена Дмитрієва стала дружиною провінційного кріпосного актора Михайла Щепкіна. Війна, гастролі, переїзди, а вона поряд із коханим чоловіком.

З 1816 р., поміщик дозволив Щепкіну працювати у Харківському вільному театрі Штейна та Калиновського, директором якого був Григорій Квітка-Основ'яненко. У трагедіях і драмах Михайлові діставалися ролі принців, графів. Квітка-Основ'яненко придивлявся до гри Михайла Семеновича і за лаштунками сказав те, що вирішило долю майбутнього коміка:

– Гей, брате Щепкін! Грай у комедіях: із твоїх фіжм проглядають мольєрівські Жокриси!

А 1817 р. в Проходах у Щепкіних знайшовся син Дмитро. Він гойдався під звуки колискової в дідовій колисці, підвішеній до сволока. У 1818 р. батьки Щепкіна переїхали до Полтави; Олена Дмитрівна відповідала за добробут родини, регулярно народжувала кришенят (шестеро!).

У 1818-21 рр. Щепкін був актором Полтавського театру під керівництвом І.Котляревського і отримував найвищу платню – 1500 руб. за рік (у Барсових мав 350 руб.) У 1819 тут вперше були поставлені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського. Тоді для М. Щепкіна автор створив образи виборного Макогоненка та Михайла Чупруна. Кажуть, гра Щепкіна була неперевершеною, одного Соленика можна було порівняти з М.С.

У 1821 році Григорій Квітка-Основ`яненко, Іван Котляревський, нащадок гетьмана Апостола – М.Муравйов-Апостол, князь М. Репнін вирішили викупити Михайла Семеновича його батьків, дружину й дітей з кріпацтва у графині Волькенштейн.

У Харкові провели бенефіс Щепкіна. Котляревський дозволив поставити «Наталку Полтавку», яку до того мав право ставити тільки полтавський театр. Гроші з цього бенефісу пішли на викуп Щепкіна з кріпацтва. Треба було 10 000 руб., зібрали 7207 руб. Історик Бантиш-Каменський переконав кн. Репніна виплатити решту.

Якось на гастролях у Петербурзі Олена Щепкіна вперше перелякалася. Вона взнала, що в Петербурзі родина турецького паші розшукує дочку, знайдену російськими солдатами в Анапі 1791-го року. Щепкіна не сумнівалася, що це по неї, але розлука з чоловіком неможлива… І вона не призналася, поїхала далі за чоловіком.

У Москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін та актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, співставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (Ангела з трояндою) та її чоловіка.

З часом Щепкін очолив власну російсько-українську трупу й гастролював з нею по всій Україні. Через два роки й сини стали вільними. Від 1824-го упродовж 40 років Михайло Семенович працював у Малому театрі Москви, без жодного запізнення, без пропуску жодної репетиції. Довго цей театр називали в Москві «домом Щепкіна». Крім драматичного, мав Михайло Щепкін і співацький хист – так він співав і у Великому театрі, в опері Керубіні «Водовіз». Найдобріший добряк купив будинок для родини (24 особи: дружина, діти, старі безпритульні актори).

Працюючи в Росії, актор не поривав творчих зв’язків з Україною і українським театром. Твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка Щепкін увів до репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості. Навесні 1843 року Щепкін із театром був у Києві, де познайомився та подружився із Тарасом Шевченком (актор був на 26 років старшим). Поезії – «Заворожи мені, волхве» і «Чигрине, Чигрине» присвятив другові Тарас Григорович.
 
Збереглося листування двох друзів. Писав Тарас до старшого друга тільки українською мовою. У 1857 р. хворий 70-літній Михайло Семенович Щепкін спеціально приїздив до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Т. Шевченка, який повертався з заслання. На прохання Шевченка, Михайло Щепкін разом із нижньогородською театральною трупою організував виставу «Москаля-чарівника», де сам Щепкін, грав Чупруна, а роль Тетяни дісталася 17-річній Катерині Піуновій, в яку закохався тоді Шевченко, і яку після цього спектаклю називав «моя люба Тетяся».

Т. Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему «Неофіти». Згодом Тарас Григорович приїздив до Москви, жив у Щепкіна. Знаменитий актор показував Шевченкові місто російських царів. 1861 року два велетні зустрічалися в Петербурзі.

Коли ж не стало 75-річної Олени Дмитрівни, Щепкін не зміг цього пережити. 23 серпня 1863 р. від застуди помер 75-літній актор Михайло Щепкін на руках у письменника (автора пісні «Повій, вітре, на Вкраїну!»), лікаря Степана Руданського; у Ялті на вул. Дражинського (біля порту). Тіло його було привезено до Москви і поховано на П’ятницькому цвинтарі.

Волелюбна натура щирого українця передалася його нащадкам – так онука великого актора, Миколу Щепкіна, було розстріляно більшовиками 15 вересня 1919-го року в підвалах Луб’янки.
Ганна Черкаська