Наукова сенсація: на Херсонщині виявили ціле поселення червонокнижних тварин, які тут понад чверть століття вважалися майже зниклими.
Усе вийшло випадково: їдучи у справах Новотроїцьким районом краю, директор заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко помітив, як ґрунтову дорогу раптом перебіг рідкісний бабак. Простеживши напрям його руху, досвідчений знавець дикої природи і надибав невеличку колонію цих великих гризунів на двох давніх курганах неподалік один від одного. Вони облаштувалися за якихось п’ятсот метрів від берега Сиваша. Науковець нарахував там щонайменше сім нір, у яких гризуни мешкають родинами (в кожній може бути по 15—20 особин).
Звідки бабаки тут узялися, фахівці можуть лише здогадуватися. Адже на території Херсонщини колонії цих милих тваринок давно зникли і через інтенсивне розорювання земель, збідніле різнотрав’я. І через не менш активне полювання, оскільки бабачий жир вважається ефективним у лікуванні туберкульозу, анемії та деяких інших тяжких хвороб. Винищують їх і ненаситні вовки, котрі на початку 90-х років минулого століття знову поширилися й загрозливо розмножилися у степу. Тож навіть в охоронній зоні заповідника «Асканія-Нова» жила нора бабаків залишилася однісінька!
За припущенням Віктора Гавриленка, тваринок завезло на Херсонщину якесь приватне мисливське господарство, маючи намір після розмноження використовувати їх як об’єкт для відстрілу. Але новосели із таким наміром щодо них були категорично не згодні. Живі мішені втекли подалі від людей із рушницями, знайшовши для своїх нірок віддалену й нерозорану місцину, порослу таким бажаним для них степовим різнотрав’ям. Ще й із можливістю оглядати довкілля з висоти кургану, щоб вчасно помічати небезпеку й ховатися під землю від усіляких негараздів.
Хоч би там як було, а любителі дикої природи раді, що бабаки повернулися в таврійські степи й успішно там розмножуються. Адже це ще один ланцюжок для зміцнення екологічної рівноваги. Науковці спостерігають за їхньою поведінкою, але зберігають у суворій таємниці точне місце розташування колонії. Вони побоюються, що в разі розголосу браконьєри, озброєні далекобійними гвинтівками із оптичними прицілами, прийдуть і знову винищать звірят до ноги. І жодна славнозвісна обережність їм уже не допоможе.
