16 вересня – День пам’яті Павла Тичини і вже втретє у цей день ми відмовляємося від староформатних заходів. Зібрати на пару годин аудиторію не важко. Питання в іншому – наскільки це буде ефективно.
Тому третій рік поспіль ми проводимо у День пам’яті Павла Тичини заходи, покликані зблизити музей з різноманітною та різновіковою аудиторією. Також за нашим розрахунком такі акції повинні не лише зберегти в пам’яті народній ім’я Поета, а в першу чергу – спонукати інтерес до його життя, до літературної та епістолярної спадщини. Не таємниця, що життя відомої людини з роками обростає легендами і міфами, але ж є першоджерела інформації, які зберігаються у музеях та архівах. Якщо людина має відкритий доступ до цих першоджерел, то вона здатна сама робити висновки, аналізувати, дискутувати, шукати відповіді на свої запитання. Якщо інформаційний вакуум огортає пересічного громадянина, то він послуговується плітками, переповідками, статтями із «смаженими» фактами та міфами, створеними людьми з бурхливою фантазією. Літературна фантастика завжди була присутня в кожній з літератур.
Для істинного увічнення пам’яті Павла Тичини у суспільстві на тривалий час, для доступності та збереження роками дійсної, автентичної інформації, першоджерела, для відкритості нашої музейної фондової колекції та доступності її кожному охочому, для стимулювання наших колег зробити відкритими фондові та архівні матеріали, що зберігаються у них, задля європейського стилю співпраці наукової інституції та громади 16 вересня – День пам’яті Павла Тичини , де кожен зможе читати щоденники та рукописи поета, листи його та до нього в оригіналі, без купюр. Також тут будуть представлені й світлини, які раніше не використовувалися чи, можливо, й не розшифровані до кінця.
Ми запрошуємо до співпраці колег з інших музеїв та з державних архівів і пропонуємо на нашому сайті встановити матеріали з Ваших фондових колекцій, які стосуються Павла Тичини. Посилання на Вашу фондову колекцію буде неодмінною умовою вміщення рукопису на сайті. Також сайт побудований таким чином, що копіювання матеріалів з нього є неможливим. Тобто, дослідник може читати текст (фактично, він те саме може зробити і в архіві, у музеї), але не може його скопіювати. За цією послугою він повинен звертатися до архіву чи музею, вже визначившись достеменно з «адресою пошуку». Цей сайт, до всього іншого, ще й дасть можливість попіклуватися про збереженість архівних та фондових документів, бо часте їх використання може шкідливо позначитися на стані документу чи рукопису.
Отже, ми прийняли рішення таким чином увічнити пам’ять нашого Поета у 2013 році і ми це зробили, створивши сайт www.tychyna-LitRoom.com.
На сайті ще раніше вміщено деякі матеріали – малюнки Павла Тичини, листи. Але 16 вересня 2013 року, у день пам’яті поета ми обіцяли вмістити особливі матеріали, які досі не публікувалися і були невідомими загалу.
Сьогодні, 16 вересня, в День пам’яті П.Г. Тичини вміщено три ексклюзивні матеріали, які публікуються вперше і раніше ніде не публікувалися.
Перші два документи – листи до Павла Тичини від Володимира Самійленка (1864—1925), відомого український поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача. Доля їх звела у творчому плідному спілкуванні у 1915 році. В той час Володимир Самійленко мав свою нотаріальну контору у Добрянці на Чернігівщині і Павло Тичина, який тоді працював у Чернігові, поїхав на кілька місяців до Самійленка. Саме там, у Добрянці, Володимир Іванович заохотив Павла Григоровича до вивчення іноземних мов. Адже відомо, що В.Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.
За української державності служив у Міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею. Жив у нестатках, хронічно хворів, у цей час померли його обидві дочки. Незакінчена поема «Гея» надрукована частково в «ЛНВ» 1922 року. В еміграції Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 році.
Нашою музейною гордістю є ці два листи, які публікуються вперше і тепер є загальнонародним надбанням. Шкода, що не усі дати можна встановити. Але останній лист був написаний, коли В.Самійленко вже повернувся до Києва та жив у Боярці. Цей лист – 1924—1925 рр.
Інший документ, який сьогодні також друкується вперше – Свідоцтво про смерть Павла Григоровича. Окрім діагнозу, який лікарі визнали причиною смерті Павла Тичини, звертаємо Вашу увагу на те, що це свідоцтво було видано Лідії Петрівні Тичині-Папарук не відразу ж, а через тиждень після смерті її чоловіка. Однак, дата смерті не викликає у нас сумніву, бо вона зазначена у цьому документі. Звісно, це документ, який, власне саме у цей день і пасувало б вмістити (оприлюднити) на нашому сайті.
Надолі на нашому Lit-Room-івському інтернет-просторі постійно (практично щодня) будуть вміщуватися цікаві матеріали, але до особливих днів ми будемо вміщувати особливо незвичні та особисті документи Павла Тичини.
Тетяна Сосновська,
директор Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини
