chrome firefox opera safari iexplorer

5 травня побачила світ граматика української мови, яка заперечувала твердження про існування лише «єдиної російської мови»

05 травня 2021 о 16:07

5 травня 1913 року у Відні професор Степан Смаль-Стоцький видав скандальну граматику української мови, в якій вперше заперечив панівне твердження про існування «единого, нераздельного русского языка», в колисці якого безжурно зростали три братні народи.

«Словіни новгородські, Радимичі і В’ятичі, Кривичі та й Дреговичі середнього Дніпра ані не бачили й в тій колисці ніколи не лежали і звідти ніколи в свої нові оселі не розходилися… Так само і Бужани, і Волиняни, і Дуліби, і Тиверці не вилігувалися в колисці над Дніпром. Якоїсь єдності і спільности східних Слов’ян з одним якимсь центром не бачимо навіть ще далеко пізніше, а не то в цих давніх часах», — писав учений. Степан Смаль-Стоцький (на фото він — у 1917 р.) виводив українську мову від праслов’янської, доводив, що фонетично українська мова ближче до сербської, ніж до російської.

Український мовознавець і педагог, літературознавець, один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі народився 9 січня 1859 р. у селі Немилів, що на Радехівщині (Львівщина). Вийшов «з-під селянської стріхи».

Мати померла, коли Степанові було три роки. Батько став дяком, і вихованням малих зайнялися дід із бабою (по батькові). Шестирічним Степанко вступив до початкової школи в Немилові, через два роки вступив до третього класу «тривіальної» початкової школи в Радехові (12 км від дому). Ополяченому, онімеченому малому було 9 років, коли він закінчив навчання з «німецьким свідоцтвом» і поїхав до Львова – вчитися далі.

Один рік Степан відвідував 4 клас «нормальної» школи у Львові і лише 1869 року його за гарний голос прийняли до москвофільської бурси при Ставропігійському інституті й записали до Академічної гімназії. Батько Степана підписувався Смаль, тому син до четвертого класу гімназії та в бурсі був так записаний і лише у 16-17 років був записаний як Смаль-Стоцький.

Самостійний, мислячий хлопчина мав визначитися: хто він є. Допоміг само ідентифікуватися Шевченків «Кобзар». Ця книга мала на нього надзвичайно великий вплив. За юнацьких літ відбувається становлення його світогляду, багатьох переконань і поглядів на суспільну справу, більшість яких він зберіг на все життя.

«А найважнійше – чоловік умний і чесний», — вислювлювався Богдан Лепкий про ученого. 


У 1878-84 рр. Стефан Смаль-Стоцький навчався спочатку на філологічному факультеті в Чернівецькому університеті, а далі — у Віденському, де під керівництвом професора Франца (Франьо) Міклошича захистив ступінь доктора слов’янської філології. 

Як зазначає «Енциклопедія Українознавства» Кубійовича: Франьо Міклошич, «один з перших західних мовознавців обстоював самобутність української мови, підтримував намагання галицьких українців оперти свою літературну мову на народній основі, був прихильником введення для українців латиниці».

Степан Смаль-Стоцький міг би залишитися у Відні, робити наукову кар’єру, але навесні 26-річний учений повернувся до Чернівецького університету, отримав посаду професора української та російської мови і літератури. У серпні того ж 1885 року він одружився з Емілією Заревич, дочкою пароха в Рожнові біля Снятина. У 34 роки Смаль-Стоцький став батьком Романа, для якого батько був ідеалом і який продовжив усі таткові справи.

У жовтні 1885 року Степан Смаль-Стоцький очолив кафедру, керував нею до серпня 1914-ого; кілька років був деканом філологічного факультету, заступником ректора.

Смаль-Стоцький написав низку монографій: «Руська правопись», «Руська граматика», «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок», «Шкільна граматика», «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка», «Ідеї Шевченкової творчости», «Діди, батьки і внуки у Шевченка».

Удвох із німцем професором Теодором Ґартнером Степан Смаль-Стоцький створив «Руську граматику», в якій етимологічний український правопис вперше замінили на фонетичний Желехівського і заклали положення – «пиши, як чуєш», де запровадили немало нових термінів.

Завдяки клопотанням авторів перед австрійським урядом «Руску граматику» 1893 року затверджено як офіційний підручник для шкіл Галичини й Буковини. З цього часу фонетичний правопис узяв гору в Галичині. Фото wikipedia.org

З 1899 року він був дійсним членом НТШ, з 1914 р. – головою філологічної секції Товариства замість хворого Івана Франка.

Молодий енергійний професор легко знаходив спільну мову з людьми, охоче поринав у громадські справи: очолив просвітнє товариство «Руська бесіда», студентське «Союз», організовував відкриття читалень. За 35 років він організував сто українських читалень. Був багатолітнім редактором газети «Буковина» (спочатку її редагував Осип Федькович).

Від 1892 р. С.Смаль-Стоцького обирали послом (депутатом) до Буковинського сейму, де з 1904 по 1910 рр. він виконував обов’язки заступника маршалка (голови). Він першим у крайовому сеймі заговорив українською мовою, домігся, щоб в українські парафії призначали українських священиків, сприяв відкриттю українських середніх шкіл, українських кредитових спілок. У 1911 р. увійшов до Австрійського парламенту й залишався депутатом до розпаду імперії.

Під час Першої світової війни мовознавці 24-річний Роман і 55-річний Степан одягли військову форму. Професор – офіцер австрійської армії служив у польовому суді при штабі Чернівецької бригади й не одному вирятував життя в часи доносів і наклепів. Їхній будинок у Чернівцях було пограбовано, зруйновано москалями. Довелося залишити окуповану Буковину. 

У 1915 році Степан Смаль-Стоцький залишився вдівцем. Він працював (1915 — 1918 рр.) у таборі полонених українців у Фрайштадті (Горішня Австрія); там сформувалася у 1917. р. дивізія сірожупанників, яку проф. Стоцький відправив в Україну. Голова Управи Українських Січових Стрільців (1917—1918).

У 1918 р. Степан Смаль-Стоцький став одним з перших 12-ти дійсних членів Української Академії наук, затверджених Павлом Скоропадським, дійсним членом АН на історико-філологічному відділі, членом правління Академії.

Був послом ЗУНР у Празі (1919), потім — професором української мови Українського вільного університету, обняв кафедру українського мовознавства, викладав там, доки тяжка недуга не прикувала його до ліжка; був членом Українського історико-філологічного товариства, Слов’янського інституту, членом-засновником Української Могилянсько-Мазепинської академії наук. Вважався одним із найкращих шевченкознавців.

У 1928 р. Смаль-Стоцького було перезатверджено у складі дійсних членів ВУАН, але на академічних виборах він був відсутній.

Багато зусиль присвятив організації товариства «Музей визвольної боротьби», допоміг збудувати «Український дім», зібрати багату колекцію документів, очолював його у 1935—1938 роках. У 1945 р. радянські війська захопили архів. Аби не потрапити в обійми «визволителів», директор музею викинувся з вікна, архів безслідно зник.

Степан Смаль-Стоцький помер 17 серпня 1938 р. у Празі на руках сина Романа.
Той виконав усі батькові заповіти:
– передав бібліотеку Степана Смаль-Стоцького (5 тисяч томів) у Музей визвольної боротьби України у Празі;
– передсмертне бажання батька — спочити біля дружини. Спочатку Степана Смаль-Стоцького поховали в тимчасовій гробниці на Ольшанському кладовищі Праги, а потім Роман владнав формальності, перевіз його прах до Кракова. Не забувайте про умови різкого погіршення міжнародних стосунків у Європі: у 1938 році чесько-польський кордон перетнув останній потяг, що складався лише з одного вагону з труною Степана Смаль-Стоцького;
– у Кракові біля поховання дружини знайшов прихисток Степан Смаль-Стоцький; де син Роман, на прохання батька, збудував сімейний гробівець.

21 червня

Інші дати
Народився Юрій Кондратюк
(1897, м.Полтава  - 1941 або 1942) – український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою літали на Місяць космічні кораблі «Аполлон».  
«Коли березневого світанку 1968 року я схвильовано слідкував на мисі Кеннеді за стартом ракети, що повинна була понести корабель „Аполлон-9“ у напрямку до Місяця, я думав про українця Юрія Кондратюка, котрий розрахував цю трасу, по якій повинні були летіти троє наших астронавтів». (Джон Хуболт, інженер НАСА, один з авторів проекту «Аполлон».)
Розгорнути
Народився Микола Закревський
(1805, м.Київ – 1871) - український історик, етнограф, художник, мовознавець і письменник. Автор фундаментальних праць «Нарис історії міста Києва», «Літопис і опис міста Києва».  
Розгорнути