24 квітня 1949 року в Києві, на бульварі Шевченка,12, була вперше відкрита нова експозиція, присвячена життю і творчості Тараса Шевченка.
Цьому передувало створення в 1933 р. у Харкові, при Інституті Тараса Шевченка, галереї картин митця. До галереї, яка почала діяти з 1934 р., Інститутом було передано 107 оригінальних художніх робіт Т.Г. Шевченка.
1940 р. в Києві був організований Центральний державний музей Т.Г. Шевченка, куди передано всі матеріали, пов'язані з його життям і творчістю. Експозицію, що складалася з понад 10 тисяч експонатів, відкрито у квітні 1941 р. в Маріїнському палаці.
Під час війни більшість експонатів було евакуйовано до Новосибірська, звідки вони повернулися 1944 р., а за п’ять років Музей, як ми вже говорили, оселився у розкішному, одухотвореному місці - колишній садибі меценатів Терещенків.
31 березня 2001 р. указом Президента Л. Кучми Державному музею Тараса Шевченка було надано статус Національного.
Донині в Національному музеї Тараса Шевченка зберігалися оригінали художніх робіт Т.Г.Шевченка, рукописи його поезій, першодруки творів із Кобзаревими автографами, унікальні світлини та документи, а також практично всі видання творів Т.Шевченка та публікацій про нього. Крім того — художні полотна І.Сошенка, М.Самокиша, К.Брюллова, І.Рєпіна, О.Сластіона; скульптури П.Клодта, І.Кавалерідзе, М.Лисенка, інших відомих митців, присвячені Т.Шевченку та часові, коли він жив і творив.
Однак – чому «донині зберігалися»? Хіба в тому, що вони зберігаються та експонуються в музеї й нині, є якісь сумніви? Аж є, принаймні, можуть виникати в ситуації, що склалася довкола Шевченкового музею.
Громадськість, фахівці-музейники, експертне середовище не перший день б’ють на сполох, стривожені станом цього унікального закладу.
«Мій дідусь Михайло Терещенко навряд чи зрадів, побачивши, на що сьогодні деякі «сучасні архітектори» перетворюють унікальні садиби, колись збудовані родиною Терещенків: безкарно спотворений Палац Терещенків на бульварі Шевченка, 12 (пам’ятка національного значення, у якій замуровані «Двері Добра», вікна, знята ліпнина, прибудований скляний ангар)…», — із гіркотою написав на своїй сторінці у Фейсбук нащадок родини Терещенків, мер Глухова Мішель Терещенко.
«Фонди зараз зберігаються в умовах, в яких не мають права зберігатися. Цей атріум… Ніхто досі не провів ніякої експертизи, ніхто не знає, як він давить на стіни музею Шевченка. Він утворює свій мікроклімат колосальний – це лазня. І це все віддає на експонати», – говорить відомий прозаїк і кінодраматург Василь Портяк в інтерв’ю “Радіо Свобода».
23 січня 2017р. до Президента України П.Порошенка, Голови Верховної Ради В.Парубія, Прем’єр-міністра В.Гройсмана, Київського міського голови В.Кличка звернулися з відкритим листом українські діячі культури — лауреати Національної премії ім. Т.Г. Шевченка.
Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Анатолій Гайдамака,Феодосій Гуменюк, Василь Герасим’юк, Володимир Недяк та інші провідні українські митці привертають увагу владців до ситуації з музеєм, яку називають катастрофічною.
Вони зазначають, що «Головний музей України зазнає наруги, на яку не спромоглася навіть радянська влада». «Пам’ятку культури національного значення, палац родини Терещенків, спотворено. По-дикунськи замуровано головний вхід до палацу, цілий ряд вікон і ще кілька входів-виходів…» Зроблено і внутрішні перебудування, хоча Законом України про збереження культурної спадщини це заборонено. «Всупереч Закону України про музеї і музейну справу знищено садок у дворі (рекреаційна зона!), а з ним і шовковицю, вирощену з саджанця, привезеного з Новопетровського укріплення, з саду, що його садив сам Т. Шевченко. Незаконно зведений на місці чарівної оази атріум порушує автентичний вигляд пам’ятки й світловий та температурно-вологісний режим музею. Мало того, через неякісні будівельні роботи він у негоду тече, мов решето…»
«… Експозиція неграмотна, експонати розмішені хаотично, автографи Шевченка практично лежать на підлозі. Зникли портрети великих попередників Т. Шевченка, наприклад, Є. Гребінки, зате з’явилися парсуни підручних Миколи І – Дубельта й інших. А перший експонат, який зустрічає відвідувача – портрет Катерини ІІ», — говориться у відкритому листі.
Автори також наголошують на хибній кадровій політиці дирекції, внаслідок чого «…із Національного музею Тараса Шевченка змушені були піти висококласні спеціалісти з експозиційної роботи, видавничої справи, автори численних шевченкознавчих праць. Дійшло до того, що в музеї зараз нікому вести фахові екскурсії з ряду тем.»
Українські митці вимагають негайного створення компетентної комісії для вивчення проблеми. Вони переконані, що «Керівництво музею повинно бути замінено. Головна експозиція має бути побудована заново. Будівлі, пам’ятці архітектури, слід повернути автентичний вигляд за кошти порушників законодавства у сфері збереження культурної спадщини».
Слід зазначити, що це не перший лист до можновладців: у жовтні минулого року звернення з цього ж таки питання підписали понад 60 діячів української культури. «Архітектурну пам'ятку спотворено. Замурований головний вхід до палацу в разі виникнення надзвичайної ситуації ускладнює евакуацію людей і колекції музею. Задля побудови недолугої споруди – так званого атріуму – в центрі міста знищено садок, гордістю якого була шовковиця, вирощена з саджанця, привезеного з місця заслання Тараса Шевченка», – наголошували у листі Галина Пагутяк, Людмила Таран, Степан Процюк, Павло Вольвач, Наталя Дзюбенко-Мейс та інші відомі діячі культури. Вони наполягали:«Просимо негайно створити фахову комісію для вивчення питання щодо збереження пам'ятки культури і музейної колекції та гарантій безпеки для життя і здоров'я працівників і відвідувачів музею».
Питання руйнації Національного Музею Т.Шевченка виникло не вчора – воно має довгу і драматичну, якщо не сказати – трагічну — історію. Ще 12 листопада 2013 р., внаслідок обурення широких кіл громадськості, Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності вирішив рекомендувати Міністерству культури України відновити попередню експозицію із внесенням необхідних змін.
«З огляду на глибоку контраверсійність запропонованого проекту тематико-експозиційного плану, вкрай гострі заперечення музейників, шевченкознавців та представників громадськості щодо ключових положень цього Плану та зважаючи на гранично низький стан готовності Музею до робіт зі створення нової експозиції, запропонувати Міністерству культури України відновити попередню експозицію із внесенням необхідних змін...», — говориться у рішенні Комітету.
Було рекомендовано, серед іншого, «…забезпечити дотримання у роботі Музею, зокрема у назвах експозиційних залів, пріоритету української мови, одним з фундаторів якої був Тарас Шевченко (вочевидь, уже на той момент українська мова - у музеї Швченка! - вже не була пріоритетною, — Ред.) та «концептуально дотримуватися в усій музейній експозиції принципу цілісності відтворення особистості Тараса Григоровича Шевченка — геніального поета, художника, національного пророка, відмовившись від ідей розмивання цілісного образу Т.Шевченка (отже, не просто недолугість дирекції – але ідея розмивання образу Шевченка! – Ред)
З усім текстом рішення Комітету ВР можна ознайомитися тут.
Та всупереч протестам громадськості, рішенню профільного Комітету, — роботи над знищенням скарбниці національного українського духу тривали і призвели нині, як уже говорилося, до катастрофічної ситуації.
Ось лише частина переліку руйнувань, завданих у процесі «реконструкції» садиби Терещенків, де розташований Національний музей Т.Шевченка: знесено балкон, замуровано центральний вхід та вікна, збито з фасаду ліпнину, зруйновано стіни…
Тоді ж, паралельно з початком скандалу навколо музею, розгорівся був скандал навколо особи його керівника: у 2013 р. директор Національного музею Т.Г.Шевченка Дмитро Стус брав участь у заходах, організованих «Українським вибором», який очолює Віктор Медведчук, проросійський політик, кум і друг В.Путіна. Крім політичного, суспільство шокував і морально-етичний аспект ситуації: В.Медведчук 1980 р. брав участь у судовому процесі над його батьком, українським поетом-дисидентом Василем Стусом, котрий за якийся час після засудження, 4 вересня 1985 р., помер у тюремному карцері табору особливого режиму. Важко повірити, що син не читав, наприклад, цього документа, який стосується суду над його батьком...
Нагадаємо, що незадовго до означених скандалів Дмитро Стус був призначений на посаду директора Національного музею Тараса Шевченка. Точніше – у січні 2012-го. Призначив його — як зазначали ЗМІ, одноосібно – Михайло Кулиняк, тодішній міністр культури й відданий соратник В.Януковича. Декотрі тим призначенням відверто обурилися, дехто іронічно здвигнув бровами, в сенсі «ще одне з дивних призначень»).
І от 12 січня 2017 р. Д.Стус знову став директором Національного музею Т.Г.Шевченка. Тепер уже – за рішенням більшості членів конкурсної комісії (6 – «за», 1- «проти», 2 — «утрималися»). Того ж дня на своїй сторінці у Фейсбук Олена Терещенко-Єскіна, дружина Мішеля Терещенка, написала: «Склад комісії: 3 людини від трудового колективу музею, 3 представники від Мінкульту, 3 представники від ГО (які, як з'ясувалося, мають бізнес-стосунки зі Стусом)…»
На горезвісну «реконструкцію» витрачено 32 млн грн державних грошей. Виявилося, що «реконструктори» потребують іще 15 мільйонів.
Кількість експозицій Шевченка скорочена з 22 до 7 залів. Новобудови, зазначають фахівці, ще до здавання в експлуатацію перебувають у аварійному стані.
А головне – з Національного музею Шевченка зник Шевченко. Його незборимий дух, його полум’яний геній.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
